Листя землі. Том 1

Оджнивували Волохачі, снопи з поля звезли. І молотив Мартин із старшим сином Устимом у клуні. І сказав синові Мартин: «Буду женити тебе, Устиме, сьої осені, досить табє майовать. Зашлемо сватів до Насті Тхорикової. Дєвка справна до роботи, і сім днів поля доброго батько за нею дає, я вже гомонів з ним, і вола, і теличку». Опустив Устим ціпа і мовчав довго, далі мовив несміло: «Дак не люблю я її, батьку». — «Поживете — злюбитеся. І я твоєї матки не любив, як женився. Зате Волохачі теперечки не останні хазяї в Пакулі, а з Настиним приданим ще додасться». Нічого не сказав на те Устим. І до сутінків гупали вони в два ціпи, словом не перекинувшись. А як прийшли до хати вечерять і поставила Килина перед чоловіком миску з галушками, мовив Мартин: «Сідай, Устиме, зі мною до столу, бо мужик скоро будеш, а не хлапак. А ти, жонко, до свадьби синової готуйся, щоб було що їсти і пити, щоб бачили людяки — у Волохача гуляють, а не в злидня якого». І сів Устим до столу, і черпав він з одної миски з батьком. Тремтіла ложка в руці його, як ніс до рота, і юшка на дошки стола, воском натерті, крапала.

Відлетіли іволги та клекотні в ирій, гуртилися ластівки, щоб у далеку дорогу рушать, стелили льон у лузі під Страхоліссям і мочили коноплі в Студениці, Білорічиці та Синявці, як прийшли свати до Дем'яна Тхорика. А були старостами люди поважні в селі: Федір Канабас, Степан Цебекало та Матвій Мохнач, сусіда Волохача. Прийшли старости на подвір'я до Дем'яна Тхорика, забили в бубни. Вийшов на ґанок Дем'ян. І Федір Канабас почав так: «Ходили полювальники по Чорному лісі, за болотом Замглай, за лугами Сиволозькими. І сполохали полювальники вашу голубку та нашого сокола. Голубка полетіла з Чорного лісу та сховалася у вашій хаті, а сокіл наш зажурився. Дак чи дозволите зайти до хати вашої і пошукати голубку?» Уклонився Дем'ян, запросив гостей до хати. І Дем'яниха низько вклонялася, а Настя піч колупала. І сіли старости до столу, і пов'язала Настя рушники. А скоро після Другої Пречистої, свята храмового, і весілля гуляли. «П'ятниця — починальниця, а субота — коровайниця, а неділя — розмай-коса, а понеділок — загуби-краса, а у вівторок горілочку пити, а в середу кінці губити», — співали жінки, що шишки пекли. І як ходила молода з дружкою по селу на весілля запрошувати, заточилася на кладці через річку Синявку, шубовснула у воду і шишки у вузлику намочила. І казали люди старі, що се погана прикмета. А як наряджали гільце у молодої, упало гільце соснове, квітками та стрічками заквітчане. І казали люди старі, що не на добро се. А як одягав Устим перстень на палець молодої в церкві, випав перстень з рук його і покотився по долівці під ноги отцю Олександру, який вінчав. І казали люди старі: не жити їм разом. А ще дивувалися всі, що Устим на весіллі наче дерев'яний — за всі дні, од п'ятниці до неділі, не усміхнувся і слова до Насті не промовив, а тільки робив усе, як дружки й бояри йому підказували. А як прийшли до молодої і танцювали хлопці та дівчата в дворі, і Оксана, дочка Уляни Несторки, прийшла не кликано. І помітили люди, хто ближче до молодих стояв, уже потім оповідали: як ступила Оксана, дочка Уляни Несторки, на дворище, свічка в руках світилки погасла. І довго не могла вона свічку запалити, усе сірники гасли, а до світилки співали: «Що то за ворона стоїть край порога?..»