За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Антипольська акція УПА на Волині
Погроза з цього заклику повстанської листівки справді була дуже швидко реалізована, і саме на літо 1943 р. припадає пік антипольських акцій на Волині. Причому, судячи з того що звітів за липень―серпень 1943 р. є відносно небагато, далі домінував стихійний елемент.
У численних спогадах поляків ідеться про озброєних вилами, косами та сокирами селян. Як свідчать документи українського підпілля, така «жакерія» була характерною не тільки для українців. З інформації ОУН за травень 1943 р.: «В Цуманському районі 29.05 ляхи озброєні в вила і коси і зброю напали на Майдан Липиньський». У звіті за вересень того ж року читаємо: «Поляки з Білина у кількості 40—50 осіб, частинно озброєні зброєю, а часто з вилами, косами і сокирами напали на с. Руду, забили понад 20 осіб і багатьох поранили».
Використання предметів домашнього реманенту свідчило: війна набула масового характеру, крім озброєних учасників підпільних рухів обох народів, до неї активно долучалися цивільні, яким бракувало зброї. Тому у вказівках щодо створення польських баз самооборони на Волині зазначалося про необхідність «озброєння в міру можливості у вогнепальну зброю, а в разі її браку ― в сокири, вили, палки». У донесенні радянських партизанів від квітня 1943 р. зазначено: «Загони товариша Бегми створюють у селах групи самооборони від поліції та націоналістів, озброюючи їх кілками, вилами та сокирами».
Маємо свідчення, що деякі місцеві керівники підпілля в кінці літа проводили мобілізацію чоловіків з українських сіл для участі в антипольських акціях. «У неділю 29 серпня, ― згадує житель волинського села Вижгів Іван Симчук, ― нам наказали брати сокири, лопати, бо треба розбирати колію. Усіх зібрали в Марчукових кущах. Я прийшов сюди разом з Гущинським Павлом. Тут ми побачили озброєних невідомих людей. Один з них виступив із закликом іти бити поляків на колонію. А Валентин Котович каже: «Та хіба у нас руки на них піднімуться? Ми ж з ними разом живемо, в гості ходимо». Тоді якийсь із приїжджих гукнув: «Одного-двох отут прикінчимо, і ви всі підете, куди накажуть!» На цьому розмова скінчилася». Інструкцій чи якихось інших вказівок щодо таких мобілізацій не виявлено, тож, очевидно, знову йдеться про місцеву самодіяльність.
Із тих небагатьох документів українського підпілля станом на літо 1943 р., які є в нашому розпорядженні, знову-таки не можна зробити висновку, якого доходять багато польських істориків, нібито перед відділами УПА ставилося завдання про поголовне винищення польського населення.
У звіті ОУН з Володимирсько-Горохівської округи за липень 1943 р. подано інформацію, яка з’ясовує, хто саме був метою антипольської операції УПА. «По закінченні акції скерованої проти ворохобних (виділення моє. — В. В.) польських елементів у польському громадянстві поглибилася кристалізація поодиноких груп, що займають в стосунку до українців відмінні позиції. Найбільш протиукраїнського настроєння відлам польського громадянства, боячись справедливої відплати за свої наміри та працю, утік під захист німців у міста. Спокійна нерозполітикована прихильна до українців частина поляків або лишилася на місцях, або повернула до своїх осель після отримання запевнення їхньої безпеки з боку українців. У багатьох випадках мирне польське населення певне своєї безпеки між українцями було змушуване польськими організаційними боївками залишити свої господарства… Та частина польського населення, якої не торкнулася акція, залишається нині на своїх колоніях при щоденних працях. З українським населенням живе згідно, пропонує співпрацю в українській визвольній боротьбі, складаючи багато усних і письмових заяв про солідарність. Всі поляки дістали усні у відповідних відозвах запевнення усіх прав на рівні з українським населенням в заміну за лояльність і співпрацю. В деяких випадках польське населення мильно [31] зрозуміло причину протипольської акції та виявило охоту до переходу на православіє, а часами навіть просить дозволу «на зміну національності». Тим вияснено, що українці мають до поляків претензії не за їхню приналежність до польської нації чи католицької релігії, а за вороже ставлення до українського національного питання і українських визвольних змагань на українських етнографічних територіях».
Інші документи УПА теж заперечують, що метою акцій було знищення всіх поляків. До прикладу, в одному з наказів від 27 липня 1943 р. повстанцям зазначалося: «Знищити узброєні польські банди, які були сталою загрозою для місцевого українського населення та переводили на ньому морди і рабунки. Сили ворога складалися з більше 400 узброєних ляхів та відділу червоних». У звіті з акції на одну з польських баз у Гуті Степанській завданням зазначено: «Знищити узброєні польські банди, що містились у колоніях Гута-Степань, Борок, Ляди, Омелянка, Ромашково, Темне-Жондове, Темне-Степанське, Ломи, Борсуки, Мельніки, Гута Міцька, Мутвиця, Подселече, Поляни, Голинь, хутори Кам’янок і Мельниці, колонії Селисько, Зівка, Острівки, Осовичи, Вирка, Виробки, Шиманісько, Тур, Іваньче, Ужане, Гали, Переспа, Березувка, Каменне і були сталою загрозою місцевого українського населення та переводили на ньому морди і рабунки». Інтерпретація цих указівок, очевидно, могла бути доволі широкою, особливо зважаючи на досить розмите поняття «польські банди», що могло передбачати як членів збройного підпілля, так і цивільних, які йому співчували. Проте в будь-якому випадку ніде не зустрічаємо інструкцій про ліквідацію передусім цивільних.
31
помилково. — В. В.