За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Другий документ — «Звіт з боїв загону «Січ» — подає таку інформацію: «11.VІІ. на Бискупчин в боївку Ч. 6 виїхало 30 чоловік, щоб провести ліквідацію сексотів, рекрутованих переважно з польського населення. Знищено около 2 тисяч осіб. По нашій стороні жертв не було. 12.VІІ. виїхало на Домінополь 150 стрільців, де провадили ліквідацію польського штабу і польських сексотів. Знищено приблизно 900 осіб, у тому числі 10 польських партизанів, що знаходились в цьому штабі».
Отже, на терені діяльності загону «Січ» протягом двох днів відбулися антипольські операції, жертвами яких стало близько трьох тисяч осіб, що задокументовано самими повстанцями. На думку українського історика Івана Патриляка, ці акції «вписувалися в загальну канву т. зв. боротьби з польськими «сексотами» та осередками польської самооборони, які тероризували навколишні українські села і були «випадовими базами» для німецько-польської поліції та радянських партизанів. Однак доволі масштабні втрати, яких зазнало польське населення під час цих нападів, і відверте небажання повстанців розбиратися, хто був «сексотом», а хто ні, породили пізніші уявлення про особливий розмах акції».
Схоже пояснення потім давало саме командування загону «Січ», при цьому намагалося заспокоїти поляків, що жили на контрольованих ним теренах. У листівці «До польського населення» від 17 липня 1943 р. зазначалося: «Міри, що були примінені до поляків деяких громад, були засобом забезпечення українського населення перед плянованою зрадою, і не будуть вони поширюватися на тих громадян-поляків, що стоять на ґрунті співпраці з нами.
3) Гарантуємо повну безпеку тій частині польського населення, яке буде помагати нам у боротьбі проти німців і польських провокаторів. Український нарід не має на меті винищувати своїх національних меншин, а навпаки ― забезпечує за ними рівні з собою права, домагаючись від них лояльности й співпраці.
4) Закликаємо лояльне польське населення не піддаватися ворожій агітації і не покидати своїх осель, а спокійно працювати на своїх господарствах».
Схожих документів УПА з інших теренів Волині, які розповідали б про акції 11 і 12 липня і мали би підтвердити тезу про масштабну операцію, принаймні досі, не виявлено.
У звіті командира «Крука» за період із 11 червня до 10 липня 1943 р. згадано вже проведені на той час антипольські акції, у результаті яких «в терені рідко можна зустрінути якогось ляшка. Вони, так як і німці, згуртувались в більші окружні міста та по районних центрах і тільки час від часу роблять напади в теренах». Відтворити з цих обмежених даних масштаби акції чи якісь деталі її проведення, на жаль, неможливо. Імовірно, мова йде про підсумок кількамісячного протистояння з поляками від початків навесні 1943 р. Хронологічні рамки самого звіту обмежуються періодом від 11 червня до 10 липня, відповідно, дата, яка нас найбільше цікавить, опинилася поза увагою звітодавця.
У Центральному державному архіві вищих органів влади зберігається колекція звітів із Володимирсько-Горохівської округи за квітень—жовтень 1943 р. Три із цих звітів розповідають дуже ретельно про події в липні цього року — зокрема, досить детально подають інформацію про антипольську акцію. Жодної інформації про одночасний напад на польські села 11 липня тут немає.
В інших звітах ідеться про події другої половини липня, при цьому подається ретельна інформація про їхній перебіг. У згадуваних вище свідченнях Юрія Стельмащука розповідається про масштабні антипольські акції, проведені його відділами, але не в липні, а в серпні 1943 р. Тут немає згадок про «загальний антипольський наступ» проти ночі із 11 на 12 липня.
Багато інформації про польсько-українське протистояння влітку 1943 р. можна віднайти в архівно-кримінальній справі на чотового УПА Степана Редешу. Він, зокрема, детально розповідає про знищення польських сіл на Любомльщині у серпні. В архіві СБУ ані в цій справі, ані в десятках інших, заведених проти колишніх повстанців протягом 1940-х рр., що їх переглянув автор, не віднайдемо інформації про масштабну операцію 11—12 липня. Попри упередження автора цих рядків до таких документів як об’єктивного джерела, важко припустити, що радянські органи слідства чомусь би приховували таку інформацію. Швидше навпаки, її було б використано не тільки слідчими, але й потужно розкручено радянською пропагандою як доказ злочинності українського націоналізму.