За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Мешканець села Завидів Олексій Конон згадує про події в кінці травня того року: «Між Підбереззям і Милятином попід лісом була ціла лінія господарств. Поляки вночі вирізали майже всіх українців на тій лінії. Вбивали не кулями, а ножами, які вони вже встигли освятити в костелі. Там жили молоді дівчата, то і їх не пощадили, всіх вночі порізали, щоб ніхто не бачив. Коли вони це зробили, тоді наші українці взялися й винищили їх у тому костелі на Петра й Павла — поставили кулемета і всіх поляків розстріляли. Тоді багато наших хлопців із навколишніх сіл пішло в українську партизанку».
Згаданий костел був у селі Порицьк, а розстріл біля нього відбувся 11 липня 1943 р. і став для поляків одним із символів того, що вони називають «волинською різнею».
Спогад цікавий не лише спробою пояснити причини знищення Порицька, а й згадуванням ритуального дійства — освячення знарядь убивства. Аналогічні згадки про свячення ножів, але вже українцями, часто зустрічаємо в польських мемуарах. Чи такі факти були насправді, чи лише в уяві людей, розпаленій згадками про «традиції» польсько-українського протистояння від часів Хмельниччини та Гайдамаччини, сьогодні відповісти неможливо. Але точно можна стверджувати, що інформація про такі дії побутувала серед українців і поляків як достовірна і свідчила про те, наскільки напруженими були на той час стосунки між ними.
Спільні польсько-німецькі акції продовжилися і влітку, тепер вони часто закінчувалися збройними зіткненнями з відділами УПА.
«8.07. у бою з поляками і німцями силою до 100 осіб в Диковинах згинув комендант загону Богун і 3 стрільці, ранено 2… 16.07 німці у спілці з поляками у числі 120 людей, — читаємо в одному з повстанських звітів за 1943 р., — прибули у село Хмелівку та почали його палити. На місце прибув загін УПА, який у короткому часі змусив ворога до втечі. Наших втрат не було. 17.07. німці з поляками заїхали у Хмелів та почали його палити. Спалили 6 хат і почали вбивати мирне населення. Прибув заалярмований відділ УПА. Відступаючи залишили вороги на полі бою 10 своїх трупів». «26.07 в селі Вуйковичі, — повідомляє підпільник з Володимирсько-Горохівської округи, — приїхало 50 німців з поляками, обстріляли людей при жниві, вбили 1 жінку і дитину. Трупи їх спалили». З того ж терену схоже повідомляли і через два місяці, у вересні 1943 р.: «21.09 німці з поляками в числі 50 чоловік, які прибули з Малих Березолук, напали на с. Ворончин».
У повідомленнях радянських партизанів також часто згадано про співпрацю поляків із німцями, які використовували скрутне становище перших для реалізації власних цілей. У зведенні за 17 квітня 1943 р. читаємо: «Поляки звертаються по допомогу до німецької влади, яка ніби не помічає погромів і терору націоналістів. Влада почала приймати поляків у поліцію для боротьби з націоналістами і партизанами».
Подальше поглиблення польсько-українського протистояння ще більше штовхало поляків на співпрацю з німецькими окупантами. «Німці розпалюють національну ворожнечу, — доповідали радянські партизани 15 червня 1943 р., — заявляючи, що українці поріжуть усіх поляків, а поляки бояться, біжать у Рівне і там вступають до поліції».
У результаті кількісний та якісний склад поліції на Волині почав різко змінюватися. До прикладу, у Володимирі-Волинському в липні 1943 р. кількість поляків у поліції збільшилася в кілька разів: «У поліції було 300 поляків, а у відповідь на звернення німців записалося до поліції до 1000 і до 1000 до жандармерії».
В інших регіонах відбувалося подібне. При цьому німці зумисно використовували новостворену поліцію проти українців. «Корець — гарнізон противника з 200 осіб німців і 500 осіб поляків (з Варшави), — доповідали радянські партизани. — Польські війська отримали особливе право самостійного розстрілу мирних громадян. Німці з поляками щодня відправляють загони для боротьби з бандерівцями і партизанами, операції проводять в основному поблизу розташування своїх районів». На Костопільщину, в район сіл Костопіль, Березне, Бистричі, Янова Долина, Степань, Деражнівка, на початку липня «вислано польський батальйон у кількості 500 осіб (поляків з-за Буга), які захоплюють вищевказані пункти. Польський батальйон добре озброєний і навчений військової справи. Батальйон в основному призначений для боротьби з бандерівцями і бульбівцями».
Небезпеку поглиблення польсько-українських суперечностей через використання поляків у німецьких формаціях розуміли і керівники польського підпілля. Навіть більше, вони вважали, що німці зумисне ідуть на це. Розповідаючи про німецькі репресії проти українців на Волині, генерал Комаровський додає: «Німці спровадили також батальйон поліції з Генеральної губернії, що надає вчиненим злочинам характеру польської помсти».