За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

Цікаву інформацію про перебіг атаки на село Гута Степанська можемо прочитати у спогадах учасника — сотенного УПА В. Грабенка: «Село здобував головно наш курінь, що наступав зі сходу. На довколишніх хуторах не було жодної оборони, лише в самому селі ― з вежі костьола потакував «Максим» і менше десяти кулеметів з оборонних становищ. Ми їх унешкідливили нашими гранатометами й кулеметним вогнем. Тоді оборона перенеслася в частину села біля костьола, де була школа й кілька мурованих будинків. Селом ми вже підсунулися близько до цих будинків й почали обстрілювати оборонців цільним вогнем. Десь у той час долучились до наступу також частина куреня «Руба­шенка» й «Шавули», що наступали лісами, бо ми сподівалися зустріти там батальйон «Бомби» [32] та більшовицьких партизан. Проте там нікого не було. Побачивши додаткові наші сили, оборонці опустили будинки й почали втікати селом на захід. У погоню за ними курінний «Рубашенко» вислав свою сотню. Курінь мав лише кілька вбитих і ранених, між вбитими був чотовий «Циган». Ми не сподівалися такої легкої перемоги. Щойно від польських селян ми довідалися, що відділ червоних партизан висмикнувся з села попереднього вечора, як тільки розвідав, що в лісі є більші сили УПА. Відділ «Бомби» вже тоді не існував. Більшість мешканців виїхала з села після ультимату курінного «Рубашенка», яких /.../ три тижні до наскоку. Комуністичні автори пишуть, що УПА спалила Гуту та вчинила масакру. Цього не було. Під час бою загорілося лише декілька будинків і було декілька жертв серед цивільного населення. Опісля решта населення виїхала з села. Був суворий наказ командира Д. Клячківського не займати цивільного населення. Щоправда, я пізніше довідався, що котрась із селянських самооборон, яких ми називали черню та які були на заставах, десь допустилася кривавої пімсти. Не знаю, однак, подробиць, бо це була справа територіяльних команд й вони досліджували цю справу».