Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Але Хаїм прив'язаний до Моді, відтепер вони дедалі частіше приходять удвох, дві половинки, нероздільні у своїх голодних злигоднях. Красень італієць з добропорядного дому і неотесаний селюк, який шморгає носом і плямкає за столом, а рота витирає рукавом. Ганка Серповська, подруга Збо, цього типа терпіти не може. Він гіперчутливий, постійно ображається, його несміливість — тільки тонка оболонка, з-під якої щомиті може випорснути приступ шаленої люті.
Навіщо ти постійно тягнеш сюди цього брудного пархатого жидка? — сичить Ганка з докором.
А Модільяні каже, що то — неймовірно талановитий художник. І що він зуміє ще нас усіх подивувати.
Ганка тільки кривиться і закочує очі під стелю, коли Збо повторює слова Модільяні.
Та йди, ми з тобою точно не встигнемо здивуватися! Його картини такі самі гидкі й вимазані, як і він сам.
І Ганка з досади аж тупає своєю делікатною аристократичною ніжкою.
Збо хоче якнайшвидше спекатися його, висилає його на три роки в Піренеї, від 1919 до 1922, так вони не бачитимуть його, і мирному життю з Ганкою нічого не загрожуватиме. Наприкінці 1919 року він підписує з Сутіном контракт. П’ять франків на день. А тепер давай — дуй до Сере, це місце славиться своїми церквами. Céret est célèbre pour ses cerises!
Минуло два роки, а Збо не отримав ще жодної картини. Він сам поїхав туди, застав абсолютно розбитого Сутіна, який був готовий спалити все, що намалював. У подвір'ї готелю Ґаррет уже не раз бачили чорний дим. Збо вдається порятувати від нього більшість робіт. Запакувавши двісті картин у винайняту вантажівку, він від'їхав до Парижа.
Сутін теж ненавидить Збо, за всі ті приниження, яких зазнає від нього, Збо затягає з виплатою або забуває про гроші, продає роботи, не виплачуючи художникові відсотків. Він дає йому відчути: Ти — не Модільяні! Відсилає його на Лазуровий берег, до Кань і Венса, головне — подалі від себе. А тоді стається диво. Бо ж дива не забувають своїх земних адрес, як казав поет.
За три роки після смерті Модільяні в Монпарнас ударяє метеорит. У грудні 1922 року в Парижі вигулькує цей американський мільярдер, доктор Барнз. Про нього ходять чутки, що починав він рознощиком газет і що створив себе сам, є тим self-made man'ом, який завжди був американським ідеалом. Син м’ясника з пролетарського передмістя Філадельфії, навчався екстерном і вже в двадцять років був доктором медицини. Створивши антисептичний препарат аргірол, він нажив маєток і збудував фармацевтичну імперію. Аргірол, який він винайшов, став панацеєю від запалення очей, його можна було крапати навіть немовлятам. Очі світу подякують йому за це. God bless America!
А тоді настав якось день осяяння, коли він зрозумів, що світ складається не лише з запалених очей і його чудодійного медикаменту. І що фармацевтичні імперії такі ж смертні, як і китайські імператори. Він вирушає на пошуки кольорової вічності, бере на себе цю місію і прибуває до столиці мистецтва. Він приїздив до Європи невдовзі перед вибухом Першої світової, скупив тоді десятки полотен Ренуара, Сезанна, Матісса і Пікассо. Тоді 1922 року він побудував у Меріоні неподалік від Філадельфії музей для своїх скарбів, завданням його було навчити працівників аргірольної фабрики дивуватися, промити їм очі для впізнавання краси мистецтва. Він бере на роботу з однаковою охотою і білих, і чорношкірих працівників, він — ліберальний підприємець, дбає про благо своїх робітників. Він любить африканське мистецтво, відколи ходив з мамою ще дитиною на богослуження методистів і вже тоді приятелював з чорношкірими однолітками. Антисептичний засіб — то врешті-решт не остаточна істина. Здійміть свої дезинфіковані очі д’горі, там висять ряди картин. Скарбниця шедеврів майже повна, аж тут мисливський інстинкт фармацевта знову прокидається.
О осяяння очей! У грудні 1922 року він знову тут, ширить перед собою чутку про тисячі доларів, які сипатимуться вузькими вуличками від бульвару Сен-Жермен аж до набережної Сени. Він обшуковує галереї, бере собі в повірені Поля Ґійома, колекціонера й галериста, поціновувача африканського мистецтва, носиться як Наполеон вулицею Бонапарт. Строго дивиться з-за шкелець окулярів, а тоді — зненацька — широка і відкрита усмішка. Одне око, око фармацевта, строге й вимогливе, інше — око колекціонера мистецтва — ентузіастичне і зворушене. Доля всього людства залежить від бажання бачити, від неймовірного задоволення для очей. Альбертові Кумсові Барнзу п’ятдесят років. Він не має наміру купувати всяку базґранину, він шукає геніїв, Монмартр і Монпарнас — наелектризовані цим американським Крезом, галеристи нашорошують вуха, коли за вікном бряжчать долари. Кому пощастить цього разу, хто стане наступним щасливчиком?