Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Сьюзан, а де ж ріжок? — засмутилася Люсі.
— От прикрість яка! — не менше за неї засмутилася старша сестра. — Напевне, я брала його з собою на полювання в пошуках Білого Оленя. Та, мабуть, ненароком зронила, а от шукати вже не було часу — адже в той час ми й опинилися в потойбіччі, я маю на увазі Англію.
— От шкода так шкода, — навіть присвиснув і собі Едмунд, та й було від чого, бо ріжок, звичайно, був чудодійний: якщо в нього засурмити, то, де б ти не був, до тебе неодмінно надходила підмога.
— От що й справді стало б у пригоді, — разом з усіма пошкодував Пітер.
— Годі журитися! — стрепенулася Сьюзан. — Добре, що хоч лук на місці, — додала вона, беручи його до рук.
— Як гадаєш, Сью, тятива ще справна? — занепокоївся Пітер.
Та чи то повітря скарбниці було пронизане магією, чи то ще що, але лук та стріли були в повній бойовій готовності. Сьюзан мала неабиякий хист до стрільби з лука та плавання, і щойно до її рук потрапив лук, вона не втрималася і смикнула напнуту тятиву. Та життєствердно тенькнула, і протяжний звук, що рознісся по всьому підземеллю, найбільше з усього, що вже з ними трапилося, нагадав дітям про славні минулі часи, усі ті битви, полювання та бенкети, у яких вони колись брали участь.
Отямившись, Сьюзан послабила тятиву та припасувала сагайдак собі на плече.
Настала черга Пітера: у нього був щит із зображенням величного багряного лева та королівський меч. Спершу він здмухнув пил, а потім ще й постукав мечем об підлогу. Щит він надів на руку й підперезався мечем. Він побоювався, аби меч не заіржавів у піхвах, проте госте лезо вийшло легко, мов змащене, щойно він потягнув за руків’я. Пітер змахнув мечем, і лезо грізно зблиснуло в промені ліхтарика.
— Ех, Ріндоне, Ріндоне, мій славний мече… — стиха мовив Пітер. — Ти пам’ятаєш, як ми з тобою здолали вовка?..
І хоча промовив він ті слова ледве чутно, усі одразу відчули, що промовив їх уже не просто Пітер, а Пітер — Великий король Нарнії. Після тих слів іще майже хвилину ніхто не наважувався нагадати про батарейки. Та вже хвилину по тому всі вийшли нагору, підклали в багаття хмизу і потроху прилаштувалися на ночівлю. І хоча підлога, звісно, не перина, не минуло і хвильки, як усі вже міцно спали, притулившись одне до одного, щоб зігрітися.
Розділ 3
Гном
Хоча сон на свіжому повітрі й має переваги, недоліків йому не бракує, ще й з лишком, і найприкріше те, що завжди прокидаєшся дуже, дуже рано, ще на світанні! А прокинувшись, мусиш уставати, адже на голій землі не полежиш. І коли на вечерю мав самі лиш яблука, і вранці на сніданок нічого іншого не було, настрій від того не поліпшується. Тож коли Люсі — не кривлячи душею — спросоння промовила: «Ах, який чудовий ранок!», у відповідь ніхто не обізвався, лише Едмунд пробурмотів, висловивши спільну думку: «Треба якнайшвидше забиратися звідси».
Напившись просто з колодязя та сплеснувши водою обличчя, мандрівники спустилися вздовж струмка до берега та втупили погляди в протоку, що відділяла їх від великої землі.
— Не дуже й широка, можна подолати й уплав, — запропонував Едмунд.
— Звісно, Сьюзан — як риба у воді, — зауважив Пітер (із плавання у школі Сьюзан посідала лише перші місця), — та про інших я цього сказати не можу.
Під «іншими» він мав на увазі Едмунда, що насилу перепливав маленький шкільний басейн, та й то — лише в один бік, та Люсі, що ледве трималася на воді…
— І справді, у протоці може бути течія чи водоверть, — додала Сьюзан. — Тато завжди казав, що плавати в незнайомому місці — вершина нерозсудливості.
— Пітере! Пітере! — смикнула Люсі брата за рукав. — Ти знов судиш за тим, як було в Англії! Та хіба ти не пам’ятаєш, якими дужими плавцями ми були, коли правили Нарнією? А якими хвацькими наїзниками ми були… Скажи, а ти міг би так само хвацьки проскакати вдома, Пітере?
— Але ж то зовсім інше, — задумливо промовив Пітер. — Ми правили Нарнією довгі роки і за ці роки багато чого навчилися. А тепер ми знову діти!
— Ага! — несподівано вигукнув Едмунд. Усі замовкли та повернулися до нього. — Зрозумів!
— Що зрозумів? — перепитав Пітер.
— Усе зрозумів! — відповів Едмунд. — От минулої ночі ми з вами розмірковували, як могло статися, що ми полишили Нарнію лише з рік тому, а повернувшись, застали наш рідний Кейр-Паравель у такому вигляді, неначе тут не одну сотню років ніхто не жив. Але згадаймо лишень, скільки часу минуло в Англії з тієї хвилини, як ми ввійшли до платтяної шафи, до тієї хвилини, як ми вийшли з неї! І що все це має означати?