Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Послухайте, — нагадала вона, — якщо це таки Кейр- Паравель, то просто за моєю спиною в стіні мають бути двері, за якими є хід до скарбниці замку.

— Залишається сподіватися, що ніяких дверей там немає, — промовив Пітер, однак підвівся зі свого місця й уважно обдивився стіну.

Стіна була рясно оповита плющем.

— Ну що ж, подивимося, — звівся на ноги Едмунд, вибрав з оберемка хвацький дрючок та заходився лушпарити по зеленій завісі плюща, за якою була стіна. «Киш-киш» — влучав дрючок по плющу, «так-так» — стукав дрюк по стіні. Поволі «так-так» лунало частіше й частіше, аж раптом почувся якийсь новий, гучний відгомін, схожий на глибокий кашель — «кх-кх».

— Що за чортівня! — не витримав добре вихований Едмунд.

— Помітив, де саме? Треба обідрати плющ біля того місця, — запропонував Пітер.

— Може, не треба, хлопці?! — заблагала Сьюзан, імовірно згадавши про примар. — Може, краще дочекаємось ранку? Якщо нам тут коротати ніч, мені б дуже не хотілося мати за спиною дірку, у якій невідомо що ховається у вогкості й темряві. Облиште вже! Ніч надворі!

— Як ти можеш, Сьюзан? — присоромила сестру Люсі.

А хлопці, ті й поготів не звертали уваги на її благання. Едмунд уже обдирав плющ руками, а Пітер шматував складаним ножичком, та так завзято, що майже одразу зламав лезо. На щастя, в Едмунда знайшовся ще один, і тепер уже він шматував плющ ножичком, а Пітер — обдирав руками. Удвох вони швидко наскирдували велику купу плюща на подіумі й таки визволили двері з зеленого полону.

— Звісно, зачинені, — буцнув двері ногою Пітер.

— Так, але відсиріла деревина неминуче перетворюється на порохно, — зауважив Едмунд. Ми її хутко розіб’ємо — та на скіпки до багаття!