Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Пані Демант внесла сливовицю, яку полюбляв її батько.
— Ви ж п’єте? — спитав Кнопфмахер і поналивав. Він обережненько підніс келишок до канапи. Лейтенант підвівся. Він відчув нудкий смак у роті, як колись після води з малиновим сиропом. Одним духом вихилив він свою чарку.
— Коли ви бачили його востаннє? — запитав Кнопфмахер.
— За день перед тим! — відповів лейтенант.
— Він попросив Єву поїхати до Відня, нічого їй не натякнувши. І вона поїхала, не чувши ніякого лиха. А потім прийшов його прощальний лист, і я тоді зразу зрозумів, що вже нічого не можна вдіяти.
— Ні, нічого вже не можна було вдіяти!
— Є щось вельми несучасне, ви вже вибачте! — у цьому вашому кодексі честі! Ми, як не як, живемо в двадцятому столітті, подумайте лишень! Ми маємо грамофон, люди телефонують одне одному за сотні миль, а Блеріо та інші вже навіть злітають у повітря. Не знаю, чи ви читаєте газети й розумієтеся на політиці. Подейкують, що конституцію буде докорінно змінено. Відколи встановлено загальне, рівне й таємне виборче право, багато дечого сталося — у нас і в світі. Наш цісар, пошли йому, Боже, довгий вік, мислить не так старомодно, як дехто гадає. Звісно, так звані консервативні кола теж не в усьому помиляються. Треба повільно, неквапливо, розважно, обачно посуватися вперед. Тільки не летіти стрімголов!
— Я не розуміюся на політиці! — сказав Тротта.
Кнопфмахера взяла досада. Він був сердитий на цю дурну армію і на її пришелепуваті звичаї. Його дитина тепер удова, зять небіжчик, треба шукати іншого. Тепер уже цивільного; і звання комерційного радника теж, мабуть, тепер не швидко усміхнеться. Надійшов найслушніший час покласти край ньому неподобству! А цим молодим шелихвостам, якимось там лейтенантам, у двадцятому столітті нема чого дуже заноситись! Нації вимагають своїх прав, бюргер є бюргер, ніяких дворянських привілеїв! Соціал-демократія, правда, небезпечна, зате з неї добряча противага. Про війну балачки без угаву, але її не буде. Їм ще покажуть! Часи тепер освічені. В Англії, приміром, король уже нічого не важить.
— Звісно, — сказав він, — армія політикою не займається. А він, — Кнопфмахер вказав на портрет, — таки дещо тямив у політиці.
— Він був дуже розумний! — тихо сказав Тротта.
— Нічого не можна було вдіяти, — повторив Кнопфмахер.
— Може, — сказав лейтенант, і йому самому здалося, що його вустами промовляє якась чужа мудрість, мудрість великих старовинних книг срібнобородого короля єврейських шинкарів, — може, він був дуже розумний і зовсім самотній.
Він зблід. Він відчував на собі осяйний погляд пані Демант. Треба було вже йти. Запала глибока тиша. Говорити більше не було чого.
— І барона Тротти ми теж більше не побачимо, тату! — сказала пані Демант. — Його переводять до іншого полку!
— Але ж ви обізветеся? — запитав Кнопфмахер.
— Ви мені напишете! — сказала пані Демант.
Лейтенант підвівся.
— На все добре! — сказав Кнопфмахер.
Його рука була велика і м’яка, на дотик — як теплий оксамит. Пані Демант пішла попереду. З’явився служник, подав лейтенантові шинелю. Пані Демант стояла поруч. Тротта клацнув підборами. Вона швидко сказала:
— Ви мені напишете! Я хочу знати, де ви будете!
То був немов легкий, теплий порух повітря, він уже пролинув. Служник відчинив двері. Ось уже й сходи. Аж ось і хвіртка, — як тоді, коли він виходив од вахмістра Слами.
Він швидко подався до міста, зайшов до першої ж таки кав’ярні, що трапилася дорогою, випив навстоячки біля буфету чарку коньяку, тоді ще одну. «Ми п’ємо лише «Геннесі!» — вчулися йому слова окружного начальника. Лейтенант заквапився до казарми.
Біля дверей його кімнати — синьою смужкою серед суцільної білини — чекав Онуфрій: за дорученням полковника єфрейтор-канцелярист приніс для лейтенанта якийсь пакунок. Вузький, загорнутий у рудий папір предмет стояв прихилений до стіни в кутку. На столі лежав лист.
Лейтенант прочитав: