Закоłот. Невимовні культи

Поза сумнівом, фон Зіверс розумів це краще за капітана. Поза сумнівом, він прорахував можливі результати та зважив усі ризики. І готовий був надати ці розрахунки капітанові та адміралу.

Але Декарт послуговувався власною аналітикою.

— Вочевидь, саме се заколотники й мають на меті: змусити нас уповільнитися, чітко визначити наше місцезнаходження — і навести на нас перехоплювачів.

— Перехоплювачів? Та звідки тут візьметься флот, достатній, щоб перехопити повну материнську групу? Чи простір між Марсом та Юпітером не цілком підконтрольний Імперії?

— Відколи ви почали знатися на сих питаннях, пане гросінженере? Звіти СФБ та СОІ свідчать про абсолютну неможливість узяти «Сінано» під контроль силами внутрішнього заколоту. Таким чином, навіть найменший шанс на його успіх має ґрунтуватися саме на зовнішньому втручанні, — капітан роздратованим, різким доторком до сенсора комунікатора вивів на загальний стереограф дані звіту. При цьому він кинув оком на адмірала, що з неприродно прямою спиною сидів на чолі столу.

Адмірал Окіта Содзі, мовчазний і зосереджений молодик, якому на вигляд було не більше двадцяти п’яти, уважно вивчав дані, що сформувалися в хмарі доповненої реальності над столом засідань. Його нерухоме обличчя здавалося якимось неприродним — на ньому дивним чином поєднувалися чоловіча рішучість та жіноча витонченість. Великі очі були настільки темними, що, здавалося, не мали райдужок, самі зіниці. Правда полягала в тому, що його тіло було цілком штучним, тож такі вади були зрозумілими… певною мірою. Серед офіцерів ходили чутки, що це тіло було сконструйоване спеціально для створення ефекту «моторошної долини». Зазвичай, аби його уникнути, тіла таких членів екіпажу як Вольфрам фон Зіверс чи Євген Кемідов зваженою мірою позбавляли людської подоби. Адмірал був винятком. Герой Венеріанського інциденту, він навмисне був оточений ореолом моторошної величі. Навіть його ім’я — Окіта Содзі — як казали, було псевдонімом, запозиченим іменем прадавнього героя з епохи до міфу. Воно й не дивно — протягом Темних віків мі-го так довго та старанно знищували титульну націю Імперії Дзіпанґ, що на момент звільнення Ґаґанотхоа відомості про неї збереглися лише на рівні усного міфу. Ніхто достоту не знав справжньої особи адмірала — він радше сприймався як втілений символ, що надихав Імперський флот, ніж як реальна персона… І особисте знайомство з ним тільки посилювало враження його ірреальності та штучності.