Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
— Се безглуздя! Дзіпанґ не володів технологією використання чорних дір! — Брідж навіть зупинилася. Від скрику очні яблука раптом налилися важкістю, а гарячий пульс тричі вдарив у потилицю, полишивши по собі низьке гудіння у вухах.
Боген розсміялася.
— Ну звісно! Террани завжди робили собі великі, але вкрай примітивні іграшки. Отримавши «Журавля», мі-го мали знайти цій махині бодай якесь застосування. І вони знайшли. Реакторна камера та мала чорна діра в ній — це їхнє. Вони перетворили безглузду машину руйнування на зручну і простору базу, надійно ізольовану від терран двомастами тисячами кілометрів безповітряного простору. Шкода, що навіть цього виявилося замало… Знаєш, вони й досі обслуговують реактор, редуковані та кондиційовані…
Боген зайшла на невеликий сервісний майданчик перед люком, узялася за замок. З подивом Брідж побачила, що замок цілком механічний. Замкнений ним люк був рябий від зазублин та подряпин, але ієрогліфи, здавалося, були нанесені відносно недавно…
入って火を見なさい
— Де се ми? — спитала Брідж, забувши про заперечення, яке вже готова була висловити. — Куди ти мене привела?
Люк відчинився. За отвором панувала непроникна пітьма. Та сама пітьма, з якої на мисливця Тольґу вискочив спотворений чернець. Жар охопив Бріджит з голови до п’ят.
— Це прихисток, — обернулася до неї Боген. — Просто місце, де ти будеш у безпеці. Заходь.
О’Шонессі не відчувала страху. Радше це було відчуття, ніби щось важливе, та ще й очевидне, нарешті має стати зрозумілим. Що от-от вона дізнається те, що іншим давно вже добре відомо… Але щось усередині неї відчайдушно опиралося цьому знанню.
— Мі-го не могли встановити сингулярного реактора… — суперечкою вона намагалися відтягнути момент входу. — Ти сама казала, що під ними «Сінано» був лише орбітальною платформою, нікуди не літав… йому не потрібен був транспланетарний рушій…
— Так, — погодилася Боген. — Рушій доробили вже террани.
Вона поклала руку на плече Бріджит і одним рухом, як надувну ляльку, протягла її крізь люк. Пальці на поручнях розтиснулися, наче за нечутним наказом. Вони опинилися всередині. Боген зачинила люк.
— Маємо поспішати, — промовила вона таким тоном, немов вибачалася.
Бріджит роззирнулася.
Відсік був невеликим — сфера діаметром трохи більше за три метри. Якщо тут і було колись якесь облаштування, нині його не лишилося. Голі поверхні вкривали лише вервечки якихось кабелів, невеличкі нарости закритих коробок… і довгі, переплетені рядки асемічного письма. Їх було стільки, що рябіло в очах, а в скронях відлунювала тонка, болюча вібрація.
«Якщо не на рушій, — подумала Бріджит, — то на що мала йти така неймовірна кількість енергії?»
— Хіба ти бодай раз не замислювалася… — Іва підлетіла до неї і зняла шолом, недбало відкинувши його. Той повільно пролетів до стінки і покотився нею — до самого низу, довго і плавко… Бріджит не могла відвести від нього очей. Іву це ніскілечки не турбувало.
— …як насправді корабель може зберегтися протягом тисячоліття? Літописи відзначають кінець Війни Тисячі Демонів 159-м роком, а десант на Місяць, під час якого хрестоносці повернули «Сінано», висадився 1334-го. Більше тисячі років… Яке людське творіння пережило б такий термін — і лишилося придатним до використання?
Насправді це ніколи не хвилювало О’Шонессі. Сумніватися в існуванні корабля, на якому ти сам перебуваєш — справа не для здорового глузду. Вона навіть не уявляла, скільки насправді можуть служити кораблі, чи важко їх модернізувати й наскільки глибокою може бути така модернізація. Се була справа інженерних служб та кораблебудівників. Вона була спеціальним інспектором. І зараз дивилася саме на те, що входило до кола її професійних знань. На символи, що вкривали все навкруги.
Тим часом долоні Іви опустилися їй на плечі. Паралізована цим втручанням в особистий простір, Брідж розгублено звела погляд на усміхнене обличчя Боген. Різниця в зрості між ними становила ледь не метр, і на такій близькій відстані землянка відчувала себе дитиною перед дорослим. Не зустрічаючи спротиву, пальці Іви знайшли замки на її шоломі. З шипінням тиск врівноважився — і холодне, сухе повітря на вдиху лизнуло піднебіння Бріджит. На смак воно було лоскітливо-солодке.
М’яка долоня торкнулася щоки Брідж. Іва нахилилася до неї, так що між їхніми обличчями лишалося не більше кількох сантиметрів. В її диханні вчувалося щось димне і пряне. Червоні зіниці зблиснули в напівтемряві відсіку.