Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— Я подумав про це, пане комісар.
— Ось що, Махмуд. Підкоти сюди мотоцикл, повезеш мене до тої садиби. А вам, — звернувся до Дубровського, — доведеться понудьгувати.
— Мавр зробив свою справу… — невдоволено пробуркотів Сергій.
… Мотоцикл лишили в кущах за дорогою, і Махмуд показав Бонне дірку в паркані, через яку можна було заглянути в двір. Комісарові це місце не сподобалось — першому-ліпшому перехожому видно, що хтось цікавий прилип до огорожі. Вони обійшли навколо садиби, паркан всюди був високий і без щілин. Бонне невдоволено щось буркотів собі під ніс і замовк, лише побачивши неподалік кілька високих густих дерев. Зупинився біля крайнього і попросив Махмуда:
— Підсади-но!
Самого Махмуда не треба було підсаджувати — поліз за комісаром, як кішка.
З висоти подвір'я було як на долоні. Порожньо, жодної живої душі, наче мешканці давно залишили цю оселю. Але квіти довкруг цвіли буйно, отже, їх поливали щовечора. І пікап доставив корзини, напевно, з продуктами, навряд чи посилали б його сюди за порожніми.
Вони просиділи на дереві з півгодини, Махмуд крутився нетерпеливо, і Бонне вимушений був закликати його до порядку.
— Але ж пан комісар бачить, що там нема нічого цікавого, — почав той виправдовуватися. — Порожньо…
— Саме це й цікаво, — заперечив Бонне, — і, коли б ти був далекогляднішим, Махмуд, сидів би тихо, як миша.
І справді, їхнє терпіння скоро було винагороджене. З будинку вийшов чоловік у комбінезоні. Постояв біля квітника, уважно оглянув подвір'я, затим наблизився до гаража і зазирнув у маленьке вузьке віконечко. Незадоволено похитав головою, відімкнув двері, ступив за поріг. Побув у гаражі кілька хвилин, виніс щось загорнуте в папір і зник у домі.
— Дуже хотів би я зазирнути в те віконечко, — заворушився Бонне.
— Якщо пан комісар накаже, я зроблю це, — з готовністю запропонував Махмуд.
— І зіпсуєш мені всю обідню…
— Для чого ж? — засміявся той тихо. — Ніхто мене не помітить. Попід квітами можна проповзти, а потім заховатися за стіною.
— Але ж коли з дому помітять тебе, зрозуміють, що поліція стежить за ними, і подзвонять до «Грайливих лялечок». А це ой як не бажано… А в гаражі, можливо, нікого й нема…
— Не помітять! — запевнив Махмуд. — Пан комісар допоможе мені тільки перелізти через паркан…
— Зрештою, у нас нема іншого виходу, — зітхнув Бонне і почав спускатися з дерева.
Комісар не бачив, як повз Махмуд поміж клумб, бо лежав у кущах і прислухався. Якщо Махмуда помітять, зчинять галас… Та все було тихо, тільки сюрчали цикади одноманітно й нудно.
Минулої ночі Бонне ні на хвилину не заплющив очей, і зараз йому захотілося спати. Спати — і все! Він позіхнув. Боже мій, нормальні люди мають можливість завалитися в ліжко з прохолодними простирадлами чи простягнутися на дивані. Правда, і тут, під кущами, непогано і можна добре виспатися, тільки чому так надокучають цикади?
Махмуд з'явився раптово: Бонне не почув ані кроків, ані найменшого шелестіння, — просто якась тінь майнула поруч і поліцейський простягнувся біля нього. Вже з виразу його обличчя комісар зрозумів: щось трапилося.
Сон зняло, як рукою. Запитав:
— Там хтось є?
— Жінки…
— Ти бачив їх? Подав якийсь знак?
Махмуд засміявся тихо й задоволено.
— Я знаю жінок. Вони б зчинили галас, і були б самі неприємності. Я стояв і слухав…
— І що?
— Було погано чути. Вони розмовляли французькою, я добре знаю французьку — чи не так, пане? — та не розібрав… Одну з них звуть Мелані.
Бонне більше не вагався.
— Мелані… Мелані… — процідив крізь зуби. — Французьку дівчину замкнуто в гаражі… — перебіг до мотоцикла, увімкнув рацію. — Марван… Ви чуєте мене, Марван? Негайно наряд поліції! Садиба на дванадцятому кілометрі від «Грайливих лялечок». Ви зрозуміли мене, Марван? Як з пасажирами «форда»?.. Особняк на бульварі Наполеона? Ви молодець, Марван! Я певен, їх не випустять. В особняку є телефон? Ви розумієте мене з півслова, Марван, я ще раз вдячний…
Поліцейська машина прибула за годину. Махмуд знову переліз через паркан і відчинив ворота.
Бонне постукав у двері будинку. Високий марокканець вислизнув на ґанок. Забачивши поліцейських, кинувся назад, та комісар перегородив йому шлях.
— Спокійно! — тицьнув пістолетом у груди.
Той одразу підняв руки. Бонне обшукав його, витяг з кишені ключі,
— Хто ще є в домі?
— Я один.
— Телефон?
— Тут, у передпокої.
— А хто в гаражі?
Високий чоловік заметушився.