Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

— Підняли тебе, бідного… — Чушков був людиною жалісливою і завжди співчував колегам у таких випадках.

Хаблак грюкнув дверцятами.

— Селявуха… — відповів розсудливо, — я цього хлопця тільки вчора бачив, шкода.

— Завжди шкода, — погодився Чушков.

Половину заднього сидіння зайняв слідчий прокуратури Дробаха. Хаблак подивився на нього лагідно й міцно потиснув руку. Либонь, і Дробасі було приємно зустрітися з капітаном — посміхнувся одверто й доброзичливо. І мовив приязно:

— Добре, що ми знову вдвох.

— І мене це радує, — відповів Хаблак щиро.

Машина проминула нові будинки за станцією метро «Лівобережна» — Хаблак давно не був у цьому районі й не уявляв, скільки тут набудували. Почалися сади. Від довгої широкої основної дороги весь час відходили вузенькі бічні завулки, в які машини мусили буквально протискуватися — про роз’їзд не було й мови, садоводи економили кожен квадратний метр землі: що поробиш, ділянки маленькі, а хочеться, щоб росли й дерева, й кущі, й квіти.

Будиночок, до якого завернули міліцейські машини, стояв серед молодого саду, не дуже доглянутого, бо пристовбурні кола рясно поросли бур’яном. Біля хвіртки на лавці сиділа жінка в грубій в’язаній кофті — ранки вже холодні, а тут над Дніпром і поготів.

Жінка підвелася — мабуть, вже оговталася, поки приїхали міліцейські машини, та все ж щоки в неї тремтіли й дивилася злякано.

— Он там, — вказала на будиночок, — я вранці дивлюсь, відчинено, погукала, та ніхто не відповів. Я й зазирнула, а він лежить мертвий.

Хаблак пропустив уперед старшину з собакою. Запитав:

— Нікого не бачили?

— Я рано підводжусь, о шостій. У цей час люди ще сплять. Та й взагалі тепер рідко хто тут ночує…

Пес покрутився і взяв слід, повів провулком, що виходив до Дніпра^і Хаблак подумав: навряд чи з цього щось вийде. Доведе до зупинки річкового трамвая й зась, там народу сотні й трамваї ходять через кожну годину — шукай вітра в полі. Либонь, Дробаха був такої ж думки, бо подивився вслід провідникові з собакою й мовив по-діловому:

— А тепер — за роботу.

Садовий будиночок стояв на високих палях, власне, кімната з невеличкою верандою утворювали другий поверх, а внизу було щось на зразок комори чи передпокою — сходи звідси вели на веранду. Незамкнуті двері жалібно порипували й хилиталися від протягу, а за ними в незручній позі, підібгавши під себе руки, лежав Олег Ситник.

Заклацав затвор фотоапарата, оперативник сфотографував тіло й пропустив уперед Чушкова, а Хаблак почав оглядати замок, з якого стирчав ключ. Побачивши ледь помітні подряпини біля замкового отвору, акуратно витягнув ключ, підкликав Дробаху.

— Бачите, — вказав, — мабуть, його раніше відімкнули відмичкою, може, просто цвяхом. Замок нікудишній, два рази колупнути — і все.

— Угу, — ствердив Дробаха й підкликав оперативника. — Зніміть замок — і на експертизу.