Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

— Майже?

— Ліквідуємо зовсім.

— І скоро?

— Чесно кажучи, не знаю.

— От бачите…

— Люди різні бувають. Та й горілка іноді памороки забиває. От ви вчора скільки випили?

— Звідки ви взяли?

— Видно.

— Та я й про вас можу сказати.

— Отже, не пили?

Ситник енергійно похитав головою.

— А мені казали… Певно, помилилися.

— Не певно, а точно.

— Справді, які у вас можуть бути спільні інтереси з Кротом? — Запитавши це, Хаблак побачив, як взялися червоними плямами щоки Ситника.

— Чому з Кротом? — перепитав невпевнено.

— Бо вчора ввечері вас бачили разом з Юхимом Сидоровичем у шашличній. Поблизу, за рогом.

— Повечеряти не можна?

— Й горілки випити?

— Там не дають.

— Але ж ви взяли з собою. Чи Кріт?

— Вас це дуже цікавить?

— Секрет?

— Не люблю, коли сторонні совають свій ніс у мої справи! — Це прозвучало не дуже ввічливо, та Хаблак не розсердився. Однак все ж вирішив поставити Ситника на місце:

— Я не радив би вам так поводитись, Олег Павлович… Бо мене серйозно цікавить ваша розмова з завгоспом.

На мить Хаблакові видалося, що Ситник злякався. Заховав руки під стіл, стиснувши їх коліньми.

— Яка розмова? — пробелькотів. — Випадкове чаркування.

— Хто купував горілку?

— Яке це має значення!

— Можливо, має.

— Ну, я.

— Пригощали завгоспа? Для чого?

— Невже я не можу отак без усякого діла випити з колегою?

— Звичайно, можете. Але нецікаво вам з ним, погодьтесь.

Ситник, либонь, устиг узяти себе в руки.

— Нецікаво, — погодився. — Але ж тітці цегла потрібна, а Кріт усе може дістати.

— Маєте тітку?

— Авжеж.

— Для чого їй цегла?

— Має біля Русанівської протоки сад. І дерев’яний будиночок. То хоче облицювати цеглою.

— І Кріт пообіцяв цеглу?

— Казав, на тому тижні.

— Благодійник!

— Благодійник не благодійник, а ділова людина.

— Все може дістати?

Ситник підозріло подивився на капітана й не відповів.

Хаблак витяг папірець із схемою розташування людей в кабінеті директора під час зустрічі з Хоролевським. Поклав перед Ситником, попередньо позначивши хрестиком його місце.

— Ви сиділи тут? — тицьнув пальцем.

Ситник довго дивився на папірець, нарешті підвів очі на капітана.

— Так, я сидів саме на цьому місці, — відповів чітко, наче стояв у строю і доповідав командирові.

— Коли згасло світло, не підводились?

Ситник глипнув очима, вони в нього потемнішали, нараз зробилися злі.

— От що, — раптом стукнув кулаком по столу, — ідіть ви під три чорти!

— Я ж не ображав вас, Олег Павлович.

— Вважаєте, безпідставна підозра — не образа?

— Я розпитую всіх працівників видавництва, і ніхто ще не сприйняв мої запитання як особисту образу.

— Кожен має свій гонор, — одповів примирливо Ситник.

— Отже, не підводились?

— Ні.

— Ви курите?

— Хочете сигарету?