Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

Зозуля подумав, що в цих бариг апетит, особливо на горілку, навряд чи колись зникає, — спритники, гадають, що потрапив на гачок недосвідчений карась і його обшахрувати можна. Лейтенант недавно купував змішувач, ціна йому шістнадцять карбованців, а ці ділки — четвертак, та ще й п’ятірку, вдвоє дорожче. Давши собі слово подзвонити дільничному інспекторові, щоб узяв їх за комір, Зозуля всівся на підставлену чорнявим брудну табуретку.

— Мені лише… — показав два пальці, — бо ще на роботу.

— Наче не розуміємо! — задоволено посміхнувся чорнявий і налив собі та електрику по три чверті склянки, наче в них робочий день уже закінчився.

Вони випили й закусили, чорнявий дістав напівпорожню пачку «Прими», закурив з вусанем, а Зозуля, який беріг своє здоров’я, наліг на ковбасу, вирішивши мати хоч трохи зиску за марно витрачену п’ятірку.

— Квартиру одержав? — запитав його електрик.

— Одержав.

— Де?

— На Оболоні.

— На Оболоні — то й добре, — схвалив. — Там метро згодом буде. Швидко й дешево. Меблі які хочеш?

— Не завадило б чеські чи югославські.

— А в тебе губа не з лопуцька!

— Меблі не на один рік купуємо, — розсудливо вставив чорнявий. — Тут скупитися не годиться,

— І то правда, — кивнув вусань. — Юхим тобі дістане, які захочеш. Звичайно!.. — зробив виразний жест вказівним і великим пальцями правиці.

— Ми не поскупимось, — завірив Зозуля.

— Я відразу побачив, що ти гарний хлопець, — зареготав чорнявий. — Ми таких любимо.

— І ти люби нас, не пошкодуєш! — вигукнув електрик. Він явно сп’янів, очі блищали й щоки почервоніли. — А я Юхимові скажу, він мене слухає… Юхим — то, знаєш, яка людина. Він усе може, і меблі, і інше… Крант чи бачок, то, к приміру, моя справа. А Юхим!.. — Вусань невизначено покрутив рукою над головою. — Юхим, хлопче, голова, і йому б не завгоспом, а в міністерстві. Все знає — як лежить і де лежить.

— І головує, де погано лежить! — зареготав чорнявий.

Розмова дедалі ставала все цікавішою, Зозуля вже не шкодував п’ятірки, вилив залишки горілки в склянки, підвівся й мовив мало не врочисто, принаймні розчулено:

— Мені дуже приємно, що потрапив до справжніх людей, і вірю, що ви мені допоможете.

Чорнявий випив і запитав чомусь пошепки:

— А кахлі потребуєш? Білі кахлі для ванної й кухні. Чеські кахлі. Тільки я можу такі дістати.

— І кахлі потрібні! — вигукнув Зозуля. — А що може Юхим Сидорович, крім меблів, звичайно?

Вусань нараз зиркнув на нього пронизливо й зовсім тверезо, та лейтенант розчервонівся й дивився простодушно — електрик заспокоївся й спорожнив свою склянку.

— Юхим, я ж казав, усе може, — запевнив.

— І машину?

Вусань похитав головою.

— Машину — не знаю. Машину — то в нього попитати треба. Про машину я, к приміру, не чув.

— Якщо сам не зможе, то знайде потрібну людину, — заспокоїв чорнявий.

— Точно, знайде, — ствердив електрик. — А зараз, — зиркнув на годинник, — ти нас звиняй, робота… Мусимо з Васею йти, а ти завтра завітай, зранку краще, ми тут будемо й змішувач дістанемо. Лади?