Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Це має якесь значення? — стрепенувся Маківчук.
— Звичайно, має! — Худолій навіть підвівся, спираючись на костур, і тепер повернувся обличчям до присутніх, явно збираючись перехопити ініціативу в Левченка. — Війна, діти хоч як дорослішають. Я педагог, між іншим, ще з довоєнним стажем, у мене грамоти почесні є…
— До чого тут твої грамоти, Іване Григоровичу? — відмахнувся Маківник. — Не про них говоримо.
— Не про них, — легко погодився той. — В пічку мої грамоти, хай згорять. Але дітей я відчуваю ось! — розчепірена долоня лягла там, де серце. — Війна, у їхніх головах — це рік за півтора, як не більше. Дорослими рано стають, то не новина. Тільки ж дітьми лишаються, факт. І передають своїми діями настрої дорослих! Наші з вами настрої, товариші, це теж не слід забувати!
— До цього й повернемося, — підсумував Андрій. — І ближче до конкретики. Настрої тривожні… Та що говорити… Звичайно, я не тутешній, хоча знаю кожного з вас, ніби сто років…
— … а ми — вас! — вклинився Маківник.
— Ага, дякую…, — збившись на мить із думки, Левченко вкотре витримав коротку паузу. — Отже, товариші, я про що хочу сказати. Можливо, в цих краях ходять якісь давні забобони, котрі пустили глибоке коріння. Стою на квартирі в нашої шановної бібліотекарки, вона провела лікнеп. Прояснила, що в назві нашого з вами Сатанова нічого нечистого нема. Зовсім інше походження, не від Сатани. Взагалі вона тут народилася й усе життя живе. Батьки її тут народилися та прожили, й прабатьки…
— Товаришу Левченко, даруйте, але оце ви зараз нагадуєте попа! — пробубнила Парторгша. — Різне там церковне мракобісся. Сатану згадали, ще заведіть, як на проповіді – Абрам народив Ісака, Ісак народив Якова… Ось я теж із цих країв. Батьки мої так само в Сатанові народилися, яке це має значення?
— Має, має. Ось ви сказали — коли партизанили, ні разу не стикалися зі схожим нападом вовків на людей. Хоча хижі звірі в лісах — природно. Ви мені про реальність розказали. Поліна Стефанівна розповіла кілька місцевих казок, не те, щоб страшних — цікавих. Та жодна з них прямо не стосується вовкулацтва в наших краях.
— Усе ж таки, до чого ви хилите? — поквапив Нещерет. — Вода, вибачте, товчена в ступі.
— До того, Савичу, до того. На людей нападає звір. Це факт, котрий не викликає сумнівів, — зараз Андрій почав озвучувати присутнім частину своїх висновків. — Інший доконаний факт: раніше ніщо подібне тут, у Сатанові, та в околицях місцевим не загрожувало. Ані до війни, ані навіть до революції. Були, звісно, випадки, коли хижак різав худобу. Таке трапляється кругом, не вважається надзвичайною подією. Щойно вовк остаточно нахабніє, збиваються до гурту чоловіки–мисливці, йдуть до лісу та вбивають його.
— Хочеш зробити так само, тезко? — запитав молоденький лейтенант Андрій Борисов, взводний з охорони складів, теж запрошений Левченком, із яким вони, фронтовики, без церемоній перейшли на «ти». — Облаву? Я автоматників виділю. Мої орли зовсім застоялися там, у казармі. Якась розвага.
— Ми не бавимося, Борисов. Для забави кіно придумали. Сьогодні взагалі «Чапаєва» привезли. Так що відпускай бійців, хто заслужив, на вечір сюди. Кажуть, танці потім. Під патефон. Трофейні платівки, місцеві дівчата…
— Мої бійці, тезко, вже чоботи гуталінять, кому підвезло.
— Ну бач... А полювання… Влаштувати можна. Тут у чоловіків також є зброя на руках. Просто я не думаю, що прочісувати довколишні ліси нині на часі. Веду ось до чого. Нема ґрунту для забобонів, пов'язаних із вовками–перевертнями. Так само не можна впевнено твердити — орудує величезний скажений вовк. Хоча б тому, що напади відбуваються з дивною періодичністю. Якимось незрозумілим мені чином пов'язаною з так званими місячними фазами.
— Даруйте, Андрію, — знову втрутився лікар Нещерет. — Повня — атмосферне явище, якщо можна так сказати. Це як сходження або захід сонця, дощ, вітер. Природа, словом. Тому називати її «так званою» — помилка.
— Гаразд, хай, — легко погодився Левченко. — Це навіть трошки ускладнює ситуацію. Яким чином повний місяць прямо або непрямо впливає на чергову появу хижого звіра? Звідки він узявся, раз ніколи в цих краях такого не помічали раніше? Чого не тікає звідси, а вперто сидить десь у лігві? Я тут наводив довідки, до речі… Ніде в сусідніх районах, у довколишніх селах схожого не фіксували. Значить, щось тримає звіра саме тут, біля Сатанова! — піднісши голос, він труснув стиснутою в кулак рукою з виставленим уперед, ніби указкою, вказівним пальцем. — Зрозуміли тепер, товариші, до чого я веду і для чого вас зібрав?