Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
— Що там у нас?
Ціни. Новий товар. Нова книга. Нагородження сінема-стрічок. Зірка кинула пити. Зіткнення потягів. Останнім часом — Дикі Пси. І доконче на останній сторінці оповідання в картинках та гороскоп:
«День буде вдалий. Вам, як завжди, пощастить».
Погортати газету, поснідати купленим у Найбільшій Крамниці — та з дому на міст метро, чи в автобус або у таксі.
Кожен шостий городянин на одну із Сорока Фабрик, на роботу до другого Кита.
А три інші Кити просинаються ввечері. Кит Палацу Ігор:
— Навіщо сидіти вдома?! Як удома зустрінеш долю?! Який талан знайде твої двері?! Чи пощастить твоєму килимкові перед дверима, щоб об нього витерли ноги? Йди до нас! До Палацу Ігор! Йди!
Кит, який торгує порошком «ін». Його торговці мовчазні. Вони впізнають покупців, угледівши в їхніх очах тугу. Взяти гроші, передати порошок, побажати:
— Казкових снів.
І Усмішливий Товстий Кит зі своїми людьми:
— Ті завинили Палацу Ігор, ті винні за товар з Фабрик, ті — продавцям «ін». Підіть розшукайте їх.
А заразом поїдьте до власників Маленьких Фабрик, Маленьких Газет, Маленьких Крамниць і Малюсіньких Палаців Ігор і зберіть з них по десять відсотків за право існувати, за можливість не бути розчавленими великими Китами.
І раптом з’явилися Пси.
І раптом — Вітчим, котрий вигодував Псів.
— Ми почали втрачати гроші, — сказав Усмішливий Товстий Кит.
— Гроші йдуть від нас, — сказав Кит Товстих Газет.
— Ми втрачаємо так багато, — сказав Кит Палацу Ігор, — що вечорами нема задля чого відчиняти сейф.
— Три білі монети. Ось що я зміг покласти вчора до сейфа.
Дикі Пси?
Вітчим?
— Підіть до Міста й візьміть там усе, що воно зможе нам дати.
І прийшли Пси.
Пси вбивають торговців «ін» і захищають торговців дешевою отрутою. Один раз вдихни — й отрута не покине тебе ніколи. А ти вже ніколи не зможеш без неї.
Пси підривають Палаци Ігор і захищають власників Жорстоких Ігор.
— Двобій до смерті одного з героїв!
Пси хлюпають кислотою в обличчя дорогих красунь, щоб заповнити темні вулиці дітьми в яскравих сукнях.
— Скільки тобі?
— Тринадцять.
— І скільки ти коштуєш?
— Усього п’ять монет.
Пси диктують репортерам, про що писати.
Пси захищають власників маленьких крамниць, дозволяючи їм продавати тільки дешевий товар.
Пси не дають боржникам шансу і вбивають усіх, хто може запитати:
— Який вітчим? Я працюю на Китів.
Пси з автоматами, пси, що влаштовують лотереї, пси поруч у довгих машинах, пси, пси, пси…
І вітчим у своїй Темній вежі.
— Ми привезли гроші.
— Чудово, — кивне Вітчим Псам. — Можете висипати їх туди.
Не рахуючи. У величезну купу. Заповнивши три поверхи.
І, як завжди, його гроші спливають кров’ю. Як завжди, кожна з купюр усмоктала в себе чийсь біль.
— Ви вкрали в нього гроші.
— Ви зробили його жебраком.
— Ось тепер вам Названий Тато повертає своє.
— І ви хочете… — сказала я.
— Щоб ви повернули йому все, що ви в нього взяли.
Мої смішні Кити, хіба гроші щось змінять? Хіба гроші врятують Місто Великих Вогнів від зграї жорстоких псів?
Якби все було так просто, Якби це могло врятувати, я б відразу повернула все.
Якби справа була тільки в грошах…
Я залишила б усе і перетворилася на Кита. Крихітка в темному м’якому костюмі, в тумані сигарних димів. Її бухгалтери в целулоїдних козирках і чорних нарукавниках, її армія друкарок, навіть її Гвардійці з рахунками і слухавками:
— Продаємо!
— Купуємо!
— Зменшуйте на один відсоток!
— Прийнято!
— Ми платимо втричі більше!
І щовечора кожен Кит отримуватиме вантажівку грошей. Яких завгодно, хоч міддю в мішечках, хоч у золотих зливках.
І ще чотири вантажівки Вітчимові.
Адже все так просто. Тільки навряд чи це щось змінить. Це взагалі нічого не змінить.
— Розумієте?
Неголосне:
— Па, — губами й сигарний дим до ламп.
— Розумієте? — спитала я.
— Розуміємо. — сказали Кити.
— Ми знали, що ви відмовите нам.
— І тому підготувалися до цього.
— Ви зібралися мене вбити?
— Ні. Нам доведеться вбити вітчима.
— Вітчима та його псів.
— Ні! — закричу я. — Ви не повинні робити цього!
— Це мої пси! — закричу я. — І тільки я…
— Це мій вітчим! — кричу я Китам, а вони, мов поглухли. — І тільки я маю право вбити його!