Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Перше — це як вас звати дозволите?..
Сказала йому.
— Льоля, от і чудесно!.. Гарне ім’я, чудесне!.. І ви гарні. Знайте — скільки я не шукав, не вибирав із вашого брата, а кращої не знайшов…
— Ви так думаєте?
— Не думаю, а так воно й справді… Ви ж справжня красуня!
— Дякую за комплімента!.. — І потиснула його руку. Знала таких жуків: їм заговори зуби — вони й тануть. Від того потиску він аж закректав.
— Ой, чудесно як!.. А тепер знаєте що, Льолю?..
— Скажете — знатиму… Або стривайте! Як же вас величати накажете?
— Е-е… Анатолій Федорович, Анатолій Федорович, моя дорога… Так що ж я мав сказати?.. Ага! Може, ми, Льолю, той?.. Кого стрінемо, чи ще що. Так ви вже того…
— Розумію, розумію!..
Живе стариган у великому шестиповерховому будинку на третьому поверсі. Коли підіймалися сходами, зустріли якогось його знайомого. (Старий наче знав, що попереджав.)
— А, Анатолію Федоровичу!.. Де гуляли так довго?
Анатолій Федорович затоптався на місці.
— В театрі, в театрі забарився… Знайомтеся, Іване Аркадійовичу!.. Е-е… Моя племінниця Льоля. Студентка… Власне, була студенткою, а тепер…
Іван Аркадійович чемно вклонився й поцілував мені руку:
— Дуже приємно, дуже приємно!.. А в якому театрі були, дозвольте вас запитати?
— Власне, я помилився… В кіно ми були, там і зустрілися.
— А, в кіно? Що ж дивилися? Мабуть, Нібелунги?
— Так, так… Нібелунги! І, знаєте, чудесна картина, Іване Аркадійовичу!..
— О-о, безперечно!.. То ж німці.
Мені було до бісиків втішно з Анатолія Федоровича. Помітно було, що нервується дуже й хоче якнайшвидше від нього втекти. А Іван Аркадійович говорив і говорив:
— Знайте! Рекомендую ще в оперу сходити. На «Фауста» в новій постановці… Ах, Анатолію Федоровичу, яка ж то краса!.. Ви бачили, Льолю, «Фауста»?
— Як же, як же!..
— Правда, чудесно?.. Знайте, я й досі не можу отямитись.
Анатолій Федорович нарешті не стримався:
— Дорогий Іване Аркадійовичу! Ви нам пробачте, звичайно, але ми поспішаємо… Дуже поспішаємо!
— Будь ласка, будь ласка!..
Іван Аркадійович галантно поступився і дав мені дорогу. Попрощалися. І вже коли ми збиралися до третього поверху, Іван Аркадійович знову нас зупинив:
— Анатолію Федоровичу, забув… Почекайте хвилинку!
Швидко піднявся до нас.
— Ось, нате, дивіться!.. — Витяг із кишені газету. — Не я вам говорив? Не по-мойому вийшло?..
— Завтра, завтра!.. Я ж вас прошу, Іване Аркадійовичу!..
— Тисячу разів пробачте!.. Це ж дійсно завтра можна… Пробачте! А завтра обов'язково…
— Добре, добре!..
Ми нарешті були вдома. Чудесна кватира в Анатолія Федоровича — аж із чотирьох кімнат. І сам — як палець. Є наймичка, але її не було, послав кудись. (Вухо — не дідуган!)
— Ну, роздягайтеся, будьте як удома!..
Як за дитиною, за мною ходив: калоші з ніг поздіймав, брилика, пальто. Ще й поляпав для чогось по пальто. Сіла я в кріслі м'якому, а він — поруч, у другому.
І сидимо мовчимо. Я чекаю, що ж він далі буде робити. Так було інтересно… Нарешті він немов отямився, кахикнув, пересунувся з кріслом з одного місця на друге.
— Е-е… От що, Льолю!..
— Слухаю, Анатолію Федоровичу!
— Що «слухаю»?..
— А про віщо ви будете говорити?
— Про віщо я буду говорити?..
— Та ну да ж! — І стрільнула на нього очима. Бісики пустила.
— Хе-хе!.. От чудесно! Зараз скажу… Той… Ви будете до мене… той?.. Ну це от сьогодні, а то щоб іще коли?..
— Це від вас буде залежати.
— Правильно, хе-хе!.. Я дуже радий. Ой, це ж буде добре як!..
Добрішає, отак і крутиться на кріслі, наче йому шило штрикає.
— Дуже добре!.. Знаєте — я на вас уже давно накинув оком, та все ніяк не насмілювався підійти. Вже місяців зо три… А сьогодні нарешті наважився.
— І добре зробили.
— Добре, хе-хе!.. Кажете, добре?.. — Взяв боязко мене за руку. — Дозволите поцілувати вашу ручку?..
— Хоч і обидві.
— Хе-хе… Обидві?..
Схопив кістлявими руками мої руки й довго цілував їх сухими тонкими губами.
— Хе-хе… Хороші ручки, маленькі такі!..