Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Притис собі до грудей. Ще сиділи, говорили про віщось. Потім знову він:
— Дозвольте ще разок поцілувати?..
Так тричі за ввесь вечір і… тільки. Дав червінці мені й прохав, щоб у п’ятницю обов’язково приїжджала — буде чекати.
Чудний якийсь дідусик! Чи чудний, чи дурний… (Щоб не забуть: вулиця Короленка, 105.)
6 березня. Була в кіно. Бігла на Садову, як раптом зацікавилась афішею на дверях:
СЬОГОДНІ В НАШОМУ КЛУБІ ЛЕКЦІЯ НА ТЕМУ: ПРОСТИТУЦІЯ Й БОРОТЬБА З НЕЮ. ПОЧАТОК О СЬОМІЙ ГОДИНІ.
Зайшла. Хоча й було вже біля восьмої, а ще не почалося. Сіла в куточку. Чекала. О пів на дев’яту нарешті відкрилась завіса, і хтось голосно вигукнув: — Увага, товариші!.. Ми трохи вас затримали, але зараз починаємо… Слово для доповіді надається…
З-за столу підвелася якась здоровенна туша, випила склянку води й стала на авансцені.
— Товариші!..
Я пильно втупилась у нього очима. Мені здалося, що його десь бачила…
І враз пригадала:
«Ой, гадство!.. Жеребець, їй-богу, він!..»
Не чула вже, що й говорив він. Чула тільки, як б’ється в мені серце. Воно мало не вискакувало — болісно билось… Хотілось схопитися з місця, вискочити на сцену й закричати на всю залу:
— Бреше він!.. Замазує очі! Він сам розводить проституцію…
Та хотілось тільки, а насправді — сиділа зігнувшись і мало не плакала.
8 березня. Випадково сьогодні зустрілася з Настею, товаришкою по гімназії. Вона теж живе в цьому місці, приїхала сюди по весні. Розпитувала, що я роблю. Збрехала, що працюю касиршею в церобкоопі… Настя просила до неї зайти. А чи йти?.. Що між нами зараз спільного?.. (Вул. Радека, 7, кватира 3. Настя Сосновська.)
10 березня. Ой!.. Не можу писати від сміху. Ха-ха-ха!..
Тільки що приїхала від старого. (Я не помилилась; він або ж професор, або ще хто з ученого брата.) Прибула до нього рівно о восьмій, як і вмовлялися. Не встигла й постукати я, як він уже стояв на порозі й блаженно посміхався:
— А я вже чекаю вас… Будь ласка!
Спершу повечеряли. Вино трохи підігріло дідуська — став таким швидким та балакучим. Все мені компліменти підпускав… Повечерявши, перейшли до кабінету. Почав він лащитись до мене… Сміх! Ну чисто як цуцичок ото до сучечки. Я воджу його за носа: то моргну, то губами цмокну, то язика покажу… А він аж облизується, аж ірже від задоволення. Бачила я смішних, але смішнішого не доводилось. Показала йому мізинця — упав від реготу. Довго качався на канапі й аж сльозу пустив…
Заспокоївся нарешті.
— Ху-у!.. Хай тобі грець!.. Ги… ви нічого не маєте, що я тикаю?
Я дозволила.
— Дозволяєш?.. Ох ти ж, моє золотко!.. Яке ж ти гарне!..
І раптово обняв мене. Я роблено насупилась:
— А це що таке?.. Як вам не соромно!..
Бідолага аж зблід від цих слів. Заморгав винувато чоловічками:
— Пробачте!.. Більше не буду…
Мені аж жаль його стало. Я хутко обняла його й цмокнула в губи.
— Я пожартувала…
— Пожартувала?.. Серйозно пожартувала?..
— Ось цьому доказ.
Поцілувала його вдруге і посадила поруч себе. Такий поворот справи окрилив дідуська:
— Ой, хороше ж як!.. Вогнику мій!..
— Глядіть, щоб цей вогник не спалив.
— Вже спалила, вогнику.
— Уже?
— Сама бачиш… Закохався в тебе. Всі оці ночі й снилась навіть… А позавчора й не витримав, пішов навіть шукати, та не знайшов…
— Хіба?.. А сьогодні я сама прийшла. Задоволені?
— Золотко ти моє, кралечко!.. Забігай до мене щоденно… Не щоденно, а хоч двічі на тиждень… Га, моя рибонько?
— Ваша воля…
— О, о!.. Бачиш, у тебе й суконька потерта, і черевички той…
Щодалі тулився ближче до мене, гладив мені руки.
— Приїдеш, перебудеш ніч — і вільна… Потім у театри будеш ходити. Ти любиш же театр?..
— Люблю.
— От-то!.. Куди схочеш, хоч і щоденно…
Напівліг коло мене і до нестями почав мене цілувати: в уста, щоки, очі. Аж захекався. Відпочив і знову… Не зоставив, мабуть, жодної точки, де не лягли його старечі посинілі губи…
Умовились: я приїжджаю до нього щочетверга й щопонеділка. Що він далі буде зі мною робити?!?
12 березня. Весна… Нарешті весна! Вже так пригріває сонечко, що вдень стає жарко. Коло нашого парадного вже висохло, і так же хороше всюди. Весна, весна!.. А ще через місяць-два на село? До Жоржика… Може! Не можу сидіти в хаті. Тягне на вулицю, до життя, до сонця…