Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Залягла тиша. На обличчі Клосса навіть не ворухнувся жоден м’яз. Пушке ніколи не здогадається, яким несподіваним було це повідомлення для обер-лейтенанта. Клосс дивився на свого гостя і водночас напружено думав:
“Провокація? Спочатку зателефонував Бруннер, потім прийшов Пушке… Ні, неможливо! Навіщо б вони мали це робити? Ще раз перевірити Клосса? Після двох років безнастанних перевірок?”
Пушке нетерпеливо засовався на стільці; він чекав запитань. А можливо, він гадав, що йому скажуть “спасибі” і відпустять додому?
— Чому ви не пішли розповісти це Бруннерові? — запитав Клосс. — А може, ви вже були в нього?
— Я думав, що в таких справах це все одно — абвер, чи гестапо.
— А все-таки ви вибрали абвер. Адже ви знайомі з Бруннером. Та й Глаубель працює на вашому заводі.
— Гаразд, я розповім усе, — зітхнув Пушке.
— Оцього я від вас і чекаю.
— Я розмовляв з Бруннером учора і позавчора… Але сказати про це не відважився. Я гадав, що з вами мені буде легше…
“Бреше, — подумав Клосс. — А якщо говорить правду? Зараз перевіримо”.
— Пушке! — гаркнув він.
Віце-директор враз підхопився з стільця і виструнчився. Це виглядало майже комічно, але Клосса давно вже не тішили типові німецькі реакції. Більше того, він використовував їх.
— Зі мною легше не буде, — сказав він. — Ясно?
— Так точно! — вигукнув Пушке.
— Ти був агентом Ріолетто? — запитав Клосс.
Пушке враз сполотнів, поточився, але Клосс не дав йому сісти.
Раптом Пушке розплакався. Це видовище було просто нестерпне: опецькуватий німець із слізьми на очах… Його історія була, зрештою, проста й банальна. В тридцять дев’ятому році один берлінський крамар почав позичати йому гроші. Спершу дрібні суми, потім дедалі більші, а коли Пушке підписав вексель уже на кілька тисяч марок — з’явився Ріолетто.
— Я нічого злого не вчинив проти рейху, — плакав Пушке. — У мене був приятель в СС, він “потурбувався” про цього крамаря, але вексель залишився, його взяв Ріолетто і зажадав…
— Чого? — сухо спитав Клосс.
— Я тільки дав йому прізвища інженерів, що працювали в Люббіха у Гамбурзі… Потім вибухнула війна, і він втратив мій слід, бо я поїхав у Францію… А тепер знову… Він мене вб’є, пане обер-лейтенант, — зненацька прошепотів він. — Я боюся.
Він і справді боявся. Клосс наказав йому нарешті сісти і дав склянку води. Потім попросив його повторити все ще раз; але вже не слухав, йому треба було щось вирішити. Ситуація дедалі більше ускладнювалась, і кожен крок створював нову небезпеку. Якщо Пушке говорить правду, то передати його Бруннерові не можна, бо життя італійця буде під загрозою. Якщо ж Пушке лукавить…
Передусім слід було перевірити, хто такий насправді Ріолетто. Коли він агент розвідки союзників, направлений сюди у зв’язку з випробуваннями Райла, то операцію вони могли б провести спільно. Згода Центру? На одержання згоди не було часу, треба було діяти на свій страх і риск.
Але як це перевірити?
Пушке підписав усе, що йому було наказано. Клосс сховав папери в кишеню і звелів віце-директорові йти додому. І нехай мовчить. Якщо йому дорога власна шкура, то він мовчатиме. Пушке був здивований, але ж він знав, що в абверу свої методи роботи.
— І не сподівайтесь, — сказав йому Клосс на прощання, — що Ріолетто буде заарештований ще цієї ж ночі. У нас є час. А що стосується вас… треба, ясна річ, спокутувати гріхи. А покута залежатиме від вашої поведінки: мовчання, і самі розумієте…
— Розумію, — відповів Пушке.
Клосс провів його до дверей. Пузатий німець зупинився на порозі і підняв руку в гітлерівському вітанні. Обер-лейтенант глузливо усміхнувся: цей чоловік ще вірив, що переживе війну… Клосс знав, що в Пушке немає ніяких шансів, і не відчував до нього жалю.
Для Райла день почався погано. З самого ранку Данка сказала, що хоче звільнитися на вечір. Вона зайшла до кабінету і промовила це прямо з порога; виглядала вона чудово — на ній була зелена сукня, яка Райлу особливо подобалася. Він хотів крикнути: “З ким ти домовилася?”, але тільки дивився на неї й мовчав.
Потім він спересердя грюкнув дверима — у кабінеті залишився запах її духів. Наказавши викликати Пушке, Райл вислухав його рапорт про хід приготувань на полігоні. Звичайно ж, ще нічого не було зроблено. Пушке сказав: “Майже готовий”, і Райл зігнав на ньому злість.
— За неточність я посилаю на Східний фронт, — кричав він. — На ранок десятого травня полігон мусить бути готовий. Ви розмовляли з Пулковським?
— Так. Він, мабуть, Погодиться…