Замах (Щось краще за смерть)
- Автор: ван Аарде Рохір
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Ярослав Довгополий
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Замах (Щось краще за смерть)». Краткое содержание книги:
Роман Замах присвячений політичному вбивству Степана Бандери, одного з лідерів українського націоналізму, агентом КДБ Богданом Сташинським. Головний герой Замаху — Степан Бандера — прагне завоювати незалежність рідної держави, прибігаючи до засобів, які вважає єдино виправданим і єдино доцільним в ситуації, що склалася на момент початку Другої Світової Війни.
Основним джерелом написання роману послужили матеріали процесу проти Богдана Сташинського перед Федеральною судовою палатою в Карлсруе (8—19 жовтня 1962 року).
— Вона походить з робітничої сім'ї, сама теж працює і є симпатиком соціалістичних ідей.
— Але хіба в Москві мало вродливих дівчат, товаришу? Чому тоді чужоземка?
Леонід глянув на голову, намагаючись угадати, які думки рояться в його голові. Так уже склалося, що тривалий час він жив не в Москві, а в Берліні, де й познайомився зі своєю дівчиною, яку і покохав. Знала вона його тільки як Ганса Фагеля, як перекладача ДІА, проте він не сумнівався в тому, що вона не кине його, коли дізнається, хто він такий насправді. Якщо доведеться на довший час залишитися в Москві, то хотів би з нею одружитися. Він уже говорив про це з товаришами в Карлсгорсті, власне тоді вперше і було обмірковано значення такого кроку для його подальшої служби. Для роботи на Заході йому було б легше укорінитися там з дружиною-німкенею. Товариш генерал і порадив йому обговорити це в Москві. Він пішов на ва-банк, якщо його задум провалиться, то йому кінець. Все було брехнею. І про Гедвіґ, яка була симпатиком соціалістичних ідей, і про те, що вона не мала би нічого проти співробітництва з КДБ, і про генерала, який позитивно поставився до його плану. Перший-ліпший запит до Карлсгорста не лишив би каменя на камені від його оповідання. Але голова тільки глянув на Алексєя Ніколаєвіча і сказав: «Ну що ж, товариші, якщо з цією дівчиною все гаразд, то ми не маємо права відмовити. Ми ж не можемо приймати дискримінаційні рішення стосовно до наших друзів з країн народної демократії». Тоді він глянув на Леоніда і промовив: «Якщо ця дівчина виявиться політично зрілою готовою допомагати у майбутній вашій роботі, то можете, як на мене, з нею одружитися».
— Геді, — почав він обережно, — мушу багато дечого тобі розповісти. Боюсь, що ти будеш шокована. Тільки пообіцяй мені, що даси мені виговоритися, перш ніж приймеш якесь рішення.
Вона підвела погляд і лише кивнула головою. Обличчя її стало напруженим, очі наповнилися страхом. Обоє сиділи в її кімнатці, вона на краю ліжка, він на єдиному стільці. Їй хотілося, щоб він сів поруч із нею, а не на це тверде дерев'яне сидіння, на яке вона вночі вішала свій одяг. Та він не захотів, і тут вона одразу зрозуміла, що розмова буде серйозною. Перш ніж розпочати, Леонід відвів свій погляд і втупився на електричний обігрівач, який вона щойно ввімкнула.
— Хочу тобі сказати, — почав він нервово, — я не той, за кого себе видаю. Мене звати не Ганс Фагель, я не перекладач і не німець. Я не маю права розповідати тобі про це, не маю поки що, але вважаю, що ти повинна знати про це...Я співробітник радянської секретної служби.
— Тільки не це! — злякано вигукнула вона, ніби намагаючись заперечити правду.
Він хотів був викласти все поступово, якось її підготувати, але всі заздалегідь обдумані слова випали йому з пам'яті, і правда вийшла наяв, неждано-негадано. Леонід глянув на Гедвіг і побачив, як вона сполотніла і затремтіла. Вона чекала усього, чого завгодно, тільки не цього.
— Ти що... росіянин? — нарешті відважилась вона, коли Леонід замовк. В її враз охриплому голосі він почув повне спантеличення, зневіру, відразу і пригніченість водночас.
— Ні, я українець, і звати мене Леонідом... Леонідом Свободою. Тільки не подумай, що я добровільно став тим, ким є. Ще коли був студентом у Львові, мене якось піймали без квитка в поїзді. Ми робили це частенько, бракувало грошей, і, окрім цього, це вважалося свого роду бравадою. Через це я почав мати справу з поліцією, яка з'ясувала, що мої родичі мали антиросійські і антикомуністичні настрої. Якщо захочеш, то розповім тобі колись про це детальніше. Те, що було поліції відоме, було достатнім, щоб засадити всіх нас, батька і матір, моїх двох старших сестер і мене, за грати або вислати до Сибіру. Щоб їх і себе врятувати, був лише один вихід: співпраця з таємною поліцією. Здавалося, що вони небагато від мене вимагатимуть, а коли я виконаю їхнє доручення, то зможу продовжити навчання, а родина буде в безпеці. Мені було всього дев'ятнадцять... і до того ж я не вірив у те, в що вірили вдома, я вірив у те, що нам говорили на лекціях із суспільних наук. Хоч як там було, я погодився на співпрацю. Той, хто не знає, що у нас коїться, той не зрозуміє мене, але у нас десятки, а то і сотні тисяч людей змушені стати агентами.