Вибрані твори в двох томах. Том I

Але і йому разом з іншими довелося залишати місто за містом та відходити на схід. У тяжких боях він втрачав друзів, а його самого ворожі кулі і осколки поки що обминали.

Так, відступаючи, він дійшов до Криму, опинився під Севастополем. І тільки ось тепер осколок ворожої міни вгризся йому в руку і лікарям довелося його вирізувати.

Та навіть тоді, коли лікарі різали живе тіло, він не кричав, не стогнав, а мовчки перетерпів біль, зціпивши зуби. А зараз, лишившись наодинці і знаючи, що його ніхто не бачить і не чує, сержант Богомолов застогнав протяжно й тужливо:

— О-хо-хо-хо!..

Він застогнав не так від фізичного болю, як від розпачу, що ніби залізними обценьками стиснув йому серце. А розпач прийшов разом з думками, з ними не було змоги боротись…

Великою силою сунуть фашисти, беруть міста і села: їх відігнали від Москви, але в їхніх руках вся Білорусія, вся Україна, великий шматок російської землі. Вони стоять під Севастополем і щодня й щоночі руйнують місто, хоч воно вже й так зруйноване дотла.

А що переживає його рідний Ленінград, то й сказати важко! Протягом усієї минулої зими в обложеному ворогом Ленінграді люди щодня мерли сотнями і тисячами від голоду та холоду. Чи вижила його сім'я, того він не знає. Коли траплялась хоч маленька нагода, писав листа в блоковане місто, але відповіді так жодного разу й не одержав. Може, й відписувала дружина, та хіба легко знайти його, Богомолова? Минає день-два, і він знову на новому місці.

Може, звідси ще написати дружині та синові?..

Написав би, та рука ж забинтована і пальці не ворушаться.

А якщо спробувати лівою рукою?..

Богомолов звівся, понишпорив у своєму речовому мішку, дістав аркушик пом'ятого паперу й шматочок олівця. Олівець був зламаний, і Богомолов почав гризти кінчик дерева зубами. Кусав, поки не виткнувся графіт. Тоді підсів до низенького столу, витесаного з сирих соснових дощок, і лівою рукою почав писати.

Виходило щось неймовірно потворне. Нерівні каракулі тікали одна від одної або налізали одна на одну, лягали на папір косо и криво, наче їх виводила зовсім неписьменна людина, яка вперше взяла до рук олівця.

Богомолов навіть упрів, поки написав одне слово «Драстуйте». Від надмірного зусилля у нього ще дужче заболіла й поранена рука. Тоді він знову ліг і заплющив очі.

Гірко, дуже гірко було в нього на серці. Душили сльози… Хоч би одна жива душа була зараз біля нього. Поговорити б, розвіяти пекучий смуток!..

Та де вона візьметься? Мало людей лишилося в обороні. Кожен при ділі. Одні день і ніч пильнують ворожі позиції, щоб фашисти не напали зненацька. Другі, ризикуючи життям, ідуть у розвідку, підповзають до ворожих окопів і бліндажів, забираються у ворожі тили. Треті будують нові укріплення, доти і дзоти, роблять хитрі заплутані ходи в землі, щоб можна було ударити ворогам у спину, якщо вони прорвуть лінію оборони. Адже війна, і до всього треба бути готовим!..