Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Хто це? Чого тобі треба?
Жодного слова.
Лафаржа охопила велика слабість і втома.
- Хто ти? - скрикнув він.
Дружина підійшла, стала позад нього й узяла за руку.
- Чого ти кричиш?
- Тут у дворі хлопчина, стоїть і не відповідає, - відповів, тремтячи, старий. - Він схожий на Тома!
- Лягай у ліжко, тобі щось сниться.
- Але ж він тут. Поглянь сама.
Він одчинив двері ширше, щоб їй було видно.
Дув холодний вітер, і дрібний дощ, сіявся на землю, а хтось стояв і дивився на них далеким поглядом. Стара жінка вхопилася за одвірок.
- Іди геть! - сказала вона, махаючи рукою. - Іди геть!
- Хіба не схожий на Тома? - спитав старий.
Постать не рухалася.
- Я боюсь, - сказала стара жінка. - Замкни двері та лягай у ліжко. Не хочу я мати з ним жодних справ.
І вона, постогнуючи, зникла в спочивальні. Старий стояв, а дощовий вітер холодив йому руки.
- Томе, - півголосом погукав він. - Томе, якщо це ти, якщо якимсь випадком це ти, Томе, я не візьму двері на клямку. А якщо ти змерз і схочеш погрітися, зайди пізніше і ляж біля каміна - там є хутряні килимки.
Він причинив двері, не замикаючи їх.
Дружина почула, що він повертається, і затремтіла.
- Яка жахлива ніч, - схлипуючи, мовила вона. - Я почуваю себе такою старою.
- Цить, цить, - заспокоїв він її ніжно й пригорнув до себе. - Ну ж бо, засни.
Немало часу минуло, перш ніж вона заснула.
А незабаром він почув, як дуже тихо відчинилися надвірні двері, в будинок увірвалися дощ та вітер, і двері зачинилися. Він почув легенькі кроки перед каміном і тихе дихання. “Том”, - сказав він сам до себе.
Блискавка влучила в небо і роздерла темряву надвоє.
Зранку дуже пекло сонце.
Містер Лафарж одчинив двері в їдальню і швидко озирнув кімнату.
На килимках перед каміном нікого не було. Лафарж зітхнув.
- Я старішаю, - мовив він.
Він вийшов надвір, щоб принести з каналу відро чистої води для вмивання. Біля дверей він мало не збив з ніг малого Тома, котрий ніс відро, вже повне по самі вінця.
- Доброго ранку, тату!
- Доброго ранку, Томе.
Старий відступив убік. Босоногий хлопчина пробіг через кімнату, поставив відро і обернувся з посмішкою.
- Гарний сьогодні день!
- Атож, - недовірливо сказав старий.
Хлопець поводився зовсім звичайно. Він почав умиватися.
Старий ступив наперед.
- Томе, як ти сюди потрапив? Ти живий?
- А чому ні? - відмовив хлопець, кидаючи на нього погляд.
- Але ж, Томе, Грін Лон парк, щонеділі квіти і...
Лафаржу довелося сісти. Хлопець підступив до нього і взяв за руку. Старий відчув його пальці, теплі й тверді.
- Ти справді тут, це не сон?
- Адже ти хочеш, щоб я був тут, правда? - спитав стривожено хлопець.
- Так, так, Томе!
- То навіщо ж тоді допитуватися? Прийми мене без запитань!
- Але твоя мати... адже зворушення...
- Не турбуйся за неї. Вночі я заколисував вас обох піснею, і через це ви приймете мене ще з більшою охотою, а особливо вона. Я знаю, що таке зворушення. Зажди, поки вона прийде, побачиш сам.
Він засміявся, струснувши своїм мідяним кучерявим волоссям.
Його очі були сині-сині і ясні.
- Доброго ранку, Лейфе й Томе, - промовила мати, виходячи зі спочивальні й збираючи волосся у вузол. - Правда ж, сьогодні гарний день?
Том повернувся і засміявся батькові в обличчя.
- Бачиш?
Вони дуже смачно поснідали всі троє в тіні за будинком. Місіс Лафарж знайшла пляшку, яку вона колись сховала, і вони випили соняшникового вина. Містер Лафарж ще ніколи не бачив, щоб обличчя дружини було таким веселим. Якщо вона й мала якісь сумніви відносно Тома, то не висловлювала їх. Для неї його поява була цілком природною. Та й самому Лафаржеві присутність сина почала здаватися природною.
Коли мати забрала зі столу посуд, Лафарж нахиливсея до сина і конфіденційно спитав:
- Скільки тобі зараз років, сину?
- Тату, хіба ти не знаєш? Звичайно, чотирнадцять.
- Хто ти є насправді? Ти не Том, а хтось інший. Хто саме?
- Не треба, - злякано мовив хлопець, затуляючи руками обличчя.
- Мені ти можеш розповісти, - провадив старий. - Я все розумію. Ти марсіанин, правда? Я чув різні історії про марсіан, а проте не знаю про них нічого певного. Люди розповідають, що марсіан зараз обмаль, і коли вони з’являються серед нас, то набирають вигляду землян. Щось у тобі є незрозуміле - ти Том і в той же час не Том.
- Чому ти не приймеш мене й не припиниш цих розмов? - закричав хлопець. Він зовсім затулив руками обличчя. - Не сумнівайся, прошу, не сумнівайся в мені!