Стріляй, як дівчисько

Як виявилось, я вже була знайома з Дуґом, і ця новина мене анітрішечки не вразила. Взагалі він справді був поважним і досить порядним чоловіком, а не банальним шовіністом. Іншими словами, погана думка про жінок у нього склалася не через власні комплекси, та й висловлював її він негостро. Можливо, йому колись трапилася посередня дівчина-солдат, через яку він і почав так думати про жінок, однак цього було недосить, щоб мене залякати. Я чекала можливості показати йому, на що здатна.

Я знала, що насамперед Дуґ — добрий пілот. Отож подумала: коли він побачить, що я цінний член команди, то, можливо, його ставлення до мене зміниться. Але я все одно подякувала другові за інформацію: приємно знати, що він доклав зусиль, аби мене взяли на роботу. А от із Дуґом треба було поводитися надзвичайно обережно.

Уникати його точно не вийшло б: він завжди крутився десь поблизу. Дуґ завжди ходив з непідпаленим і огидно вологим недокурком сигари в роті, наче щойно зійшов зі сцени «Героїв Гоґана»[6]. Цю сигару він час від часу пересував в інший кутик рота й кидав масні жарти. Постійні приниження були його звичною справою. «Цей хлопець — неприторенний мудак», — казав він, на ходу вигадуючи нові слова. Отакий був субчик. Однак, попри всі наші розбіжності, можу сказати, що його в підрозділі поважали. Без нього все було б геть інакше.

І, звісно, я перетнулася з ним у перший же день, коли бігала з документами.

— Привіт, Дуґу! — вигукнула я, приховуючи дискомфорт за радісним обличчям.

— Ем-Джей, — кивнув він мені. — Ласкаво прошу в Моффетт. Не обісрися.

Насправді, це було навіть більше, ніж я від нього чекала. Зрештою, порада серйозна. Не обісрися. Я переконала себе, що це висловлювання було свідченням щирого хвилювання за мій успіх і добробут. Мабуть.

Тільки-но я приїхала в Каліфорнію, як слід було негайно братися до роботи в команді «Сокіл». Я відразу ж долучилася до так званих антинаркотичних операцій — польотів на безліч місій. На ліквідації марихуани ми витягали з національних заповідників величезні сітки, де було повно цього зілля. Ми також літали на підтримку місцевих силовиків чи правоохоронних органів, а інколи навіть приземлялися в школах, щоб показати дітям, що не вживати наркотики може бути круто. Ми жартома називали ці місії «Обійми, а не курни». Думаю, до когось із тих дітей ми таки достукались, але більшість із них хотіла знати тільки те, чи маємо ми зброю і чи вбивали вже когось.

Одним зі стрільців (з ним я полюбляла літати найбільше) був Тіджі Джонс (Ті-Джей) — досвідчений навідник і цінний член нашої ескадрильї. Ті-Джей походив звідкись із Вірджинських островів. Він мав м’язисте тіло воїна й манеру вправного стрільця на пенсії, який живе хорошим життям десь у прибережному будиночку.