Стріляй, як дівчисько

Через кілька років я зі страшенним сумом дізналася, що літак в Афганістані, який пілотував Майк, потрапив під ворожий обстріл і розбився. Він загинув разом з більшістю екіпажу; двоє врятованих сильно постраждали.

Це сталося 2007 року, приблизно наприкінці мого розгортання. Я йшла від вертольота в ТОЦ: моя зміна закінчилась, і я несла в руках своє спорядження, коли почула знайомий голос. Що за трясця, не може бути! Я зупинилася й озирнулась.

— ЗЕРКУ!?

Я не могла повірити, і він, судячи з виразу його обличчя, теж. Повітряні сили — маленький світ, а світ рятувальників іще менший, тож перетинатися в ньому зі знайомими не дивина. Але тут, посеред розпеченої афганської пустелі!.. Здавалося, ніби це доля знов і знов зводить нас разом. Я була неймовірно щаслива його бачити.

— Твою дивізію! Як справи, Ем-Джей?

Я кинула спорядження й швидко обійняла Кінана. Я знала, що разом ми пробудемо недовго, бо літаємо на різні місії. Чимало часу я проведу в ТК, однак зустріти його справді було приємно. Я непохитно трималася свого правила не залицятися до хлопців, з якими літаю, і, хоч інколи шкодувала (особливо поруч із Зерком), це йшло мені на користь. Задля Зерка я теж не порушу свого правила, дарма що спокуса велика. Час від часу я бачитимуся з ним, але завжди мимохідь, під час радіоефірів чи інструктажів.

Крім того, я мала краще пізнати новий екіпаж, до якого мене прикріпили. Мені вже полегшало: здавалося, що в цьому складі я почуватимуся набагато краще. Я з радістю довідалася, що мій новий командир повітряного судна — один з найдосвідченіших пілотів. Він служив заступником командира, і я відчувала: літати з ним буде набагато безпечніше. Досить скоро він дасть мені один з найкращих уроків за всю мою кар’єру. На його нещастя, своїм же коштом.

Одного дня, через кілька місяців після початку мого першого розгортання, ми вилітали на місію — як завжди зі звичним відчуттям терміновості, але з суворим дотриманням протоколу. Мій КПС сидів за штурвалом і виводив нас на злітну смугу, коли ТОЦ повідомив оновлені координати місця призначення. Я помітила, що на злітній смузі припарковано пожежний автомобіль, однак це не можна було назвати рідкісним випадком. Указавши йому на це й почувши ствердну відповідь, я перевела погляд на навігаційну систему, щоб оновити координати. Коли двоє пілотів працюють у парі, вони зазвичай керують вертольотом і системами по черзі. Якщо руки одного з пілотів на ручках керування, він піднімає голову і стежить за тим, що відбувається довкола літального апарата. Другий час від часу опускає голову, щоб приділити увагу навігації, скоригувати радіопараметри й перевірити системи вертольота.

За мить пролунав гучний стук, і я відчула, як вертоліт хитнуло вправо. Ми врізалися у вантажівку гвинтами. Технічно все сталося не з моєї вини, бо він був командиром судна і керував ним, однак я назавжди запам’ятаю це як свій найбільший пілотський прорахунок. Я не мала покладатися на його досвідченість і думати, що його не слід підстраховувати. Я підвела його, вважаючи, що йому не потрібна моя допомога. Я мусила зачекати, коли ми успішно оминемо вантажівку, і тільки тоді заводити координати. Тоді я вивчила надважливий урок про людську схильність до помилок. Ніхто від них не вбезпечений. Я думала, що виявляю повагу до командира, довіряючи йому обхід вантажівки, а насправді то була й моя невдача.