Стріляй, як дівчисько
- Автор: Хегар Мэри Дженнингс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3927-2, 978-617-12-4169-5, 978-617-12-4170-1
- Переводчик: Анастасия Дудченко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Стріляй, як дівчисько». Краткое содержание книги:
Я досі шкодую про цей інцидент, але переконана: завдяки цьому важливому уроку я змогла уникнути багатьох більших катастроф. Час мого розгортання вже добігав кінця. Того року моя місія завершувалася. Обов’язкове розслідування, через яке я мала пройти, перш ніж мене знову випустять у небо, забрало б більше часу, ніж мені лишалося. Тож через кілька днів я попрощалася з базою й вирушила додому.
Попереду в мене було кілька тижнів відпустки, і я вирішила провести трохи часу в Остіні — бачити своїх нью-йоркських «друзів» я не бажала. Люди, що привели мене в нью-йоркський підрозділ, уже всі або вийшли на пенсію, або померли, і я не знала, хто там зостався. У більшості з них, звісно ж, немає проблем з тим, що я жінка, але водночас вони не заступилися за мене й не поклали край дискримінації, від якої я потерпала в Кандагарі. Багато хто з них уже зіграв свою роль в одному з найгірших періодів моєї кар’єри — той більшу, той меншу. Так, вони послали мене на підготовку пілотів, тому я мала віддячити їм, однак мені не дуже хотілося повертатись і віддавати борг.
Через кілька днів після мого повернення в Остін задзвонив телефон. Висвітився код Каліфорнії, і я похапцем відповіла, сподіваючись, що це мої нові друзі з Кандагара. І справді, то був каліфорнійський підрозділ. Ба більше, вони мали для мене чудові новини.
Знаючи, як мені некомфортно в моєму підрозділі, вони знайшли мені роботу в Каліфорнійській оперативній авіагрупі у справах боротьби з наркотиками — складникові підрозділу Національної гвардії Повітряних сил. Я стану членом Сто двадцять дев’ятої рятувальної ескадрильї й літатиму на ліквідацію марихуани.
Мені неймовірно хотілося туди, але я вагалась, бо досі частково відчувала, ніби заборгувала «Нью-Йорку», — попри все, через що вони змусили мене пройти. Потім командир розповів мені, що того року вони відрядили Курта, з яким я літала в Афганістані, у Нью-Йорк, тож він хоче мати іншого другого пілота. Я не могла повірити у своє щастя.
У голові відразу ж промайнули картинки, як я дегустую вино й катаюся на серфі. Уже за кілька тижнів після того дзвінка я спакувала свої речі в автівку й рушила в дорогу. Цього разу на перехрестях я повертала лише на захід.
Шість
Часи, коли я була підлеглою Сто двадцять дев’ятої рятувальної ескадрильї й працювала на федеральному аеродромі Моффетт у Кремнієвій долині, розпочали найщасливішу частину моєї кар’єри. Я хвилювалася, що літати на місії в Штатах після двох строків в Афганістані буде нудно, однак помилялася. Польоти з цим підрозділом дали мені все, на що я тільки могла сподіватися як пілот-рятувальник.
Я була одним з трьох пілотів, призначених в елітний підрозділ оперативної авіагрупи у справах боротьби з наркотиками під назвою «Сокіл». У перший робочий день я зайшла в розташування своєї нової команди, і першим, кого я побачила, був огрядний хлопець, який зосереджено — здавалося, ніби він ось-ось відкусить собі язика — бив по клавіатурі; здалеку це виглядало, наче спроба щось надрукувати. Він підняв очі, і на його обличчі засяяла широченна усмішка — така, до речі, як і моя. То був Стів Барт, мій друзяка з Кандагара, що любив сигари.
— Отакої, хай йому трясця! Тільки погляньте, хто в нас тут! Як справи? — спитав Стів, підводячись, щоб обійняти мене й поплескати по плечах.
Я видихнула з неймовірним полегшенням, бо знову опинилася серед своїх. Я привіталася з іншими двома пілотами, з якими теж потоваришувала в Афганістані. Вузол у моїх грудях послабшав: я знайшла свій дім.
Один з тих двох пілотів виявився моїм новим босом. Фінн був командиром «Сокола», і саме він значною мірою посприяв тому, щоб я взагалі з’явилася в Каліфорнії. В Афганістані ми стали добрими друзями, і, зрештою, саме йому я маю завдячувати своєю роботою. Фінн — ідеальний американський пілот і добрий хлопець із Середнього Заходу. Закінчив Академію повітряних сил, одружився з учителькою. Він завжди нагадував мені Ендлера з «Гри Ендлера», тільки дорослого. Фінн поводився тихо й не був здорованем, проте час від часу, коли йому щось допікало, на волю проривалася його гаряча ірландська кров. Не здивуюся, якщо одного дня він стане сенатором «каштанового» штату Огайо.