Риб’яча кров
- Автор: Гаичек Иржи
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КОМОРА
- ISBN: 978-617-7286-18-8
- Переводчик: Ирина Забияка
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Риб’яча кров». Краткое содержание книги:
Дитячі згадки відтворюють історію, типову для сільських районів Чехословаччини у 80-х роках минулого століття: її родина і село — серед багатьох зруйнованих швидким поступом соціальних змін та індустріалізації. Ті крихітні світи зникли майже непомітно, але багатьом їхнім вихідцям не дає спокою відлуння старих історій, аж поки їх не докажуть до кінця.
Ввечері я зайшла по Анну й ми пішли до пивниці. Там сиділи хлопці, зокрема і наш Гонза, Хозе й Швабал. Ми ненадовго до них підсіли. Хозе через стіл поцілував Анну, вона склала іспити лише з двома двійками. Гонза вже другий тиждень не показувався вдома, спав на роботі чи у світлиці в дядька. Я розповідала йому про все і про домашні справи також. Потім Анна витягла мене за порожній столик. Господар приніс нам по двісті грамів білого. Воно було кисле й без запаху, але нам було байдуже. Анна лише понюхала й підсунула свою склянку мені.
— Ти не будеш? Ми ж сьогодні святкуємо.
— Щось мені не хочеться, — опустила очі Анна.
— Не знаєш, як там Оліна? — запитала я.
— Я тобі не казала? Вона вже склала іспити в училище.
— Вона шукає роботу?
По її очах я зрозуміла, що вона думає про те саме, що і я. Зрозуміло, що незручно було вивідувати через посередника, яким тепер була Анна.
— Анна, це зараз неможливо, знаєш? Я б хотіла, але…
— Час це виправить.
Я хитнула головою. Ми сиділи в затемненому закладі, від навколишніх столиків валив сигаретний дим. Анна мовчала, я бачила, що вона хоче щось сказати. Я знала, що їй потрібен час.
— Знаєш, Гано, — почала вона обережно, — я, здається, попала…
У мене раптом усе склалося. Її неспокійні очі, склянка вина, якої вона навіть не торкнулася.
— Анно…!
У цей момент грюкнули двері. Я сиділа спиною, Анна схилилася до мене.
— Прийшов старий Конопка.
Я стенула плечима, ну й що з того. Я чула, як він волочить ноги по підлозі, він ходив у пивницю лише в капцях. Кроки наближалися, а потім зупинилися.
— Він дивиться на тебе, — зашепотіла мені на вухо Анна.
Я обернулася й привіталася з ним. А потім знову випила вина, відчуваючи спиною, що він усе ще там стоїть. Хлопці від столу щось йому загукали.
— Він іде до нас, — прошепотіла Анна, дивлячись через моє праве плече.
— Ми всі знаємо, хто ти така, — прозвучало за мною.
Потім тиша.
— Це він до мене говорить? — запитала я в Анни.
— Ти тут попиваєш винце, так? Усе село знає, чому ти покинула нашого Зденєка.
У пивниці стало тихо, я повернулася на стільці. Він стояв за три метри від нашого столу, розставивши ноги, тримаючи в руках глиняний кухоль, із відкритим ротом глипаючи на мене. Здавався несамовитим.
— Зустрічатися з хлопцем, у якого є хата, тобі подобалося, зважаючи на те, що ваша й Венцова підуть під воду.
— Що вам треба, пане Конопко?
— Ти така хитрюща. Коли тепер кажуть, що нашу хату теж знесуть, ти з хлопцем і розпрощалася, так?
Я не могла промовити й слова, сиділа на стільці й дивилася на Конопку, в якого по зарослій бороді текла слина, а очі блищали.
— Тепер у тебе прийшлий, але знову з хатою, так! Ти — дівка!
Я не могла відвести очей від його брунатного обличчя, він почав трохи хитатися з боку в бік, у руці уздовж тіла тримав порожній кухоль з-під пива.
— Поки що тобі все вдається, та зажди, тобі ще перепаде, мала шльондро…
Більше він сказати не встиг, бо до нього підскочив Гонза й ударив його кулаком в обличчя. Конопка захитався й отримав іще один удар, Гонза, стиснувши кулаки, притискав здивованого Конопку до стіни. Я підвелася й зробила кілька кроків до Гонзи, але все відбувалося занадто швидко. Гонза, який був уполовину менший, аніж міцний Конопка, був, однак, стрункішим і гнучкішим, він ударив униз і вибив із руки Конопки кухоль, який розбився на дрібні черепки. Потім Гонза ухилився від Конопчиного широкого удару й натомість сам іще раз ударив його в ніс. Від цього Конопка вдарився головою об стіну, а Гонза все стояв біля нього й гамселив його в обличчя. Анна заверещала, хлопці із шумом позіскакували зі стільців й кинулися до них. Я бачила, як у Конопки йде носом кров, вона була в нього на губах, сочилася неголеною щетиною, він уже не спромігся на наступний удар і тільки отримував від Гонзи ще й ще. Хозе й Шваб були вже біля них. Вони схопили Гонзу за плечі й відтягнули назад, але Конопка вже сповз по стіні вниз, на брудних кахлях було повно крові. Хозе тримав Гонзу за горло, Шваб тримав його руки, і якийсь час вони боролися між собою. Я лише дивилася, усе промайнуло за кілька секунд. На нашому столі розлите вино всотувалося в скатертину.