Риб’яча кров

Була п’ятниця, післяобід, і я не могла змусити себе вчитися. Я пішла до річки, але до дядька мені не хотілося, я побачила їх обох, як вони зі Зденєком вовтузилися в садку біля вуликів. Мені дуже хотілося поїхати до Петра. До його хати з тим особливим трав’яним духом. Номер одинадцятий. Але не виходило, він поїхав. Узагалі нікого цієї п’ятниці не було. Я пройшлася селом і постукала до Анни. Її мама сказала, що вони з Хозе поїхали на танці. Мабуть, провітритися перед випускним іспитом. Гонзи теж не було вдома, хоча його шолом лежав на незастеленому ліжку. Батьки ввечері дивилися якийсь дурнуватий концерт по телевізору. Я рано пішла спати.

Я не знала, чи розбудив мене звук тої автівки, чи я прокинулася просто перед цим. Вона зупинилася на піщаній доріжці, скрип і шурхіт каміння під шинами, потім голоси й стукіт дверей. Можливо, я знову на хвилинку задрімала, але мотор, що стогнав на закрутах при підйомі на пагорб, мене знову розбудив. Я схвильовано встала й визирнула з вікна, було видно лише світло автомобіля. На даху миготіла блимавка, на боці — біла смужка. У напівсні я подивилася на Гонзове ліжко. Воно було порожнє, розкидане, шолом на покривалі. Через засклені двері я бачила світло, що сочилося коридором із кухні, і чула схвильовані голоси. Кухнею хтось ходив, силуети за матовим склом дверей. Раптом знову крик, це була мама, а потім гучний татів голос. Я з несподіванки не змогла поворухнутися. У мене пересохло в роті. Я нерухомо стояла біля ліжка. Знову голос тата. Він пройняв мене аж до шлунка, оцей його високий тон. Я відчинила двері і йшла босоніж по кахлях, тепер я вже виразно чула мамин плач, потім удар, ще й іще, Гонзу, який щось закричав, і знову маму. Я відчинила двері й від побіжного погляду на цю сцену завмерла. Тато тримав Гонзу за шию, а той намагався його із себе струсити. Вони розійшлися, саме коли я увійшла.

— Іди спати, — вихрипів тато, — до біса, Гано, забирайся звідси!

Я поглянула на маму, вона плакала, обхопивши голову руками. Я зробила крок за поріг, тато зачинив двері в мене перед носом. Я повернулася в кімнату й залізла під ковдру. Згорнулася калачиком і затрусилася. Я обіймала подушку й думала, що плакатиму, але нічого не виходило, я просто втупилася в сіре простирадло. Я не могла забути цю жахливу картину, як тато боровся з Гонзою біля шафки. У голові — круговерть, автівка була поліцейською, із блимавкою на даху. Гонзи всю ніч не було вдома, а тепер… Я простягнула холодну руку до будильника — було чверть на четверту. Мені спало на думку встати й вибігти вздовж річки будити дядька Венцу. Але замість цього я натягнула на голову ковдру й спробувала заспокоїтися. Коли ж за деякий час витягнула голову, із коридору вже нічого не було чути, тільки в кухні все ще горіло світло, а потім скрипіли двері ванної, у коридорі було чути кроки.