Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації
- Автор: Пилског Стурла
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-6-1712-9172-0
- Переводчик: Вікторія Савчук
- Жанр: Здоровье
Электронная книга - «Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації». Краткое содержание книги:
Водночас відносно велика кількість чоловіків потерпає від сором’язливого міхура. Так званий парурез – стан, коли людина має серйозні труднощі із сечовипусканням у присутності інших. Дослідження показали, що до 15 % чоловіків більшою або меншою мірою від цього страждають. Декому просто треба більше часу, щоб попісяти. Для інших це супроводжується великими труднощами у буденному житті. Тим, хто найбільше цим переймається, вдається мочитися тільки вдома. Це може закінчитися повною ізоляцією – людина не в змозі буде ходити на роботу або вирушати у тривалі поїздки.
Парурез став проблемою для частини спортсменів у зв’язку з допінговими перевірками та серед ув’язнених, де аналізи сечі – звична річ.
Здебільшого чіткої причини такого стану не виявляють. Однак уважають, що тут часто наявний психічний компонент, пов’язаний із неприємними переживаннями в дитинстві. Це може бути і через пройдене колись обстеження сечовивідних шляхів, і через дуже серйозні події, як-от жорстоке поводження і насильство. Та все ж складно знайти очевидну причину.
Парурез може виникати в будь-якому віці, та дебютує зазвичай у підлітковому. Для тих, кого це турбує, існує лікування. Зазвичай спершу слід пройти обстеження в уролога, аби переконатися, що за цим не стоять якісь фізіологічні причини. Їх виявляють рідко, і тоді пацієнта відправляють до психолога або інших медпрацівників із досвідом у цій сфері. Іноді можуть допомогти ліки від тривожності.
Тож якщо вас непокоїть, що він «наморщує носа» в присутності інших, обговоріть це питання з вашим лікарем.
Середньостатистична людина пісяє три-чотири рази на добу. Отже, сеча є тією рідиною в організмі, з якою в нас найбільше взаємодій. Люди завжди були схильні використовувати легкодоступні ресурси. Це ж поширюється і на сечу, яка відіграє велику роль у різних сферах – від медицини до прання.
Багато сфер застосування сечі є результатом високої концентрації в ній елемента нітрогену. У сечі він перебуває насамперед у формі сечовини – речовини, яка утворюється, коли організм розщеплює білки. Коли сечовина виходить з організму, вона з часом розкладається на іншу, більш відому речовину, а саме амоній. Багато сучасних мийних засобів містить її, що є продовженням дуже довгої традиції. Тоді як амоній нині синтезують штучно, наші прадіди змушені були вдаватися до природних джерел, а що може бути більш природним, ніж сеча? Різноманітні жири і бруд мають часто низький показник pH, тобто вони кислотні. Амоній, зі свого боку, має високий показник pH, і він нейтралізує кислотний бруд та розчиняє його. Високий показник pH призводить також до розщеплення амонію на органічні речовини і матеріали, тому з незапам’ятних часів сечу використовували для пом’якшення шкур і шкіри.
Коли дивишся на доволі насильницьку історію людства, то, мабуть, не так дивно, що сечу використовували також і як зброю. Якщо змішати сечу з гнилими фекаліями, попелом і сіном, за якийсь час із цієї суміші виділиться нітрат калію, речовина, більш відома як селітра. До того як у ХІХ столітті запустили промислове виробництво зброї, вона була необхідною складовою пороху в ручній зброї та гарматах.
Через те, що сеча вимиває так багато шлаків, ми можемо її використовувати для діагностики захворювань. Найвідоміша хвороба, яку можна виявити через сечу, – цукриця, diabetes mellitus. Два найбільш типові симптоми цієї хвороби – те, що пацієнт продукує багато сечі й що ця сеча містить багато цукру. Про високий уміст цукру вміли дізнаватися ще задовго до того, як з’явилися методи хімічного визначення його рівня, – сеча була солодка на смак! Ще за часів середньовіччя в лікарів були діаграми, які описували запах, колір і смак сечі. Зважаючи на ці відомості, вони могли встановлювати цілу низку діагнозів. Щоправда, згодом виявилося, що практично всі вони були хибними, окрім одного, і цим правильним діагнозом був діабет. 1674 року англійський лікар Томас Вілліс описав смак сечі діабетика як «приємно солодкавий, ніби до неї додали меду або цукру».
Інші лікарі шукали, очевидно, більш приємних способів установлення діагнозу. Приміром, давні єгиптяни використовували більш щадний до лікарів метод: вони залишали аналіз сечі мурахам. І мудрі комахи швидко й безпомильно обирали солодшу сечу.
Окрім смаку, запах і колір сечі також можуть дати нам важливу інформацію про стан організму. Сеча отримує свій характерний колір від речовини уробілін, яка утворюється шляхом розкладання, зокрема, червоних кров’яних тілець, а опісля вимивається крізь нирки як шлак. Забарвлюючи сечу в темно-жовтий колір, організм каже нам, що час потягнутися до пляшки з водою.