Яса

Гетьман слухав старосту, а сам дивився на пишний квітник, що розкинувся попід низеньким різьбленим штахетником. Червоні й рожеві півонії хилили долу важкі суцвіття, зблискували пізньою росою сережки («розбите серце»), і шовкова трава стелилася гетьманові по душі, вже поверх тих неприємних справ, про які доповідав Мирилко. Але саме вона й прошелестіла йому, що справа не така вже неприємна.

— Добре зробив, — врешті мовив гетьман. А думка побігла-побігла, звершила коло й вернулася назад. За одну хвилю Самойлович побував подумки біля Якимового броду, побував на луці, де впадає у Снов Зелений Доплив і погомонів з Дігтяренчихою, він ще не виважив усього до кінця, але план у його голові уклався сам по собі. «Треба не забути війта», — майнуло наостанку. А вголос сказав:

— Приведи їх обох до мене.

Гетьман не одразу пішов до покоїв, якийсь час ще походжав по саду. Сад — молодий, огороджений високим парканом із хвірткою, яка замикалася на гвинтовий замок. Вона вела на господарський двір. Там — корівник, свинарник, пташник — усі криті ґонтом, а далі, ще за одним парканом, — хліви і клуні, повітки й стодоли. Гетьман любив споглядати через ліщинове пруття за годівлею птиці: як давляться послідом ненажерливі качки, як поважно йдуть до корму гуси, як отетеріло кидаються на всі боки індики, лопочуть крильми цісарки та кури, як спускаються згори, кружляючи, голуби, а з ними дикі горлиці. Вони теж, хоч літають по лісі, його. Іноді й сам кидав жменю зерна, і голуби вихрили довкола нього, а він стояв серед того маєва. Любив слухати, як хлебчуть бурду (має й тут свою винницю) воли і свині — то ж таки його воли і його свині. І жив на подвір'ї велетенський рябий когут, дуже б'ючий, якого боялися всі челядниці і навіть челядники. Підбігав ззаду непомітно й боляче клював у литку. Його періщили лозиною, аж випадало з крил пір'я, а він налітав і гоготав, а потому переможно кукурікав: «Я його перемі-і-іг». Когута не різали, бо знали — його любить гетьман. Одначе сьогодні не пішов туди. З господарчого двору долітав гомін, дерев'яне калатання, брязкотіння. Там на всю потужність працювала новенька, на п'ять робочих і два загірних казани, винниця (ще вчора стояло сорок бочок молодого солоду) й коптильня, медоварня та пивоварня, там упріває тридцять душ наймитів: солять, коптять, переливають, січуть, ріжуть — готують наїдки та напої для гостей. За кілька днів — престольне храмове свято, приїде вітати гетьмана з світлим празником генеральна старшина, хочеш не хочеш, мусиш садовити за столи — такий звичай.