Поцілунок Елли Фіцджеральд
- Автор: Лишега Олег
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-084-8
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «Поцілунок Елли Фіцджеральд». Краткое содержание книги:
У другому розділі — «America emeralda» — переклади міфів та легенд американських індіанців, щоденник Генрі Торо, вірші Робінзона Джеферса, а також есей та вірш, написані після тривалого перебування Олега Лишеги в гірському Лемонті у Пенсильванії (США).
Це остання книжка, яку поет ще встиг підготувати до друку. Вона мала називатися або «Поцілунок Елли Фіцджеральд», або «America emeralda» (Смарагдова Америка).
Наче незначні але такі істотні відмінності поміж одним створінням та іншим — наче й невидимі проте вагомими перевагами тішиться одне поперед інше — сього дня бачив білчине гніздо високо в рогатині білої сосни. Звідтіль легко збігає — а чимало істот не годні і видертися.
Спіднє гілля цуги опущене а то й совається по землі А саме дерево утворює чудове шатро.
Коли хто з друзів відчув холодок у стосунках то належить не бачитися.
Один з найповажніших людей нерідко ображає мене виголошує силувані слова — ясна річ то найкращі слова чи пак обідні промови — такі вже добірні і витончені і дотепні чисто патока Банкома — вершина гречності — галантний уклін — наче я який пан Слінгсбі з престижної університетської катедри. А не був би ти простим і щирим. Чому б тобі не вгамуватися — Яке нещастя бути чемним паном та ще й знатним. А що то пообідня бесіда двох чемних панів. Чи не найповажніший і наймудріший а липне до нього оця форменна нечисть. Повторюється — Напахчується. Розпустив пір’я. Нема нічого нуднішого. Хоч би тобі яке людське слово чи заминка. Усе це породжує хіба що нудьгу та глупоту в мені та слухачеві. Вмить я замикаюся і байдужію вкрай. І бесіда сходить нанівець. Чи не така промова екс-члена Конгресу до екс-члена Парламенту.
Пояснювати другові значить визнати неуважність одне до одного. А коли так, то навіщо пояснювати?
Мої знайомі часом дивуються чому збіднюю себе уникаючи того чи того товариства — але чи не більшим збідненням буде якби заприятелював з ними.
19-го груд.
По лісах там і там лунає сокира дроворуба — присмерковий звук зараз посеред ночі року — Людина подалася за паливом до лісу — Наче скрадається арктичної ночі добути палива аби не згасло вогнище. До лісу подалися по паливо і ті хто не поткнеться туди нізащо. Звідки ця благодать вдивлятися у густий бір де струменить світло і золотить його? Звук сокир на обрії наче осипаються колоски. А ось сонце сідає несподівано жодної тобі хмарки — і жодного рум’янцю опісля таке чисте повітря — хіба що ледь зашарілось понад обрієм
20-те суб.
О 2-ій до горба на Тихому Плесі і прилеглої долини — Бачив великого яструба кружляв понад бором піді мною — і скрикував бо примітив може собі здобич звисока — Брав чимраз ширші кола Що за символ для думки то злинув то опустився набираючи щораз більшого засягу чи то звужуючи кола — Не навпростець до своєї мети лиш кружеляє наче залицяється до небес У кого ще такий шляхетний рух — як ніби обіймає чимраз ширшою думкою — Та велич уся в уяві свідка бо птах цілий зосереджений на своїй здобичі. Кружеляє і кружеляє і не вгадаєш ніяк куди заверне — хіба аж як пірне що та стріла прямісінько в мішень. Зноситься вище аж наді мною і бачу в невимовній виразності крила проти неба — основну барву пір’я і пір’ячка узірчасто облямовані його внутрішні крила поміж зовнішніх — наче величезний метелик проти неба. Воля Вітру. Своєю осібною стежкою поміж повітряних вирів, поезія руху — не те щоб перебратися на ліпше місце лише насолоджується будь-де якомога довше. Граційно так огляне нові місцини і повернеться до старих. Наче той яструб став образом моєї думки так сміливо ширяти понад ще не дослідженими ділянками лісу — освоює нові частинки. — завойовує нові землі
Без дружнього вигуку гей! напинає вітрило, — І не заскрипить при тім блок — повітряна яхта Америка ніколи не змінить свій галс — сама ж огинає кулю земну — кидається і долає рифи без жодного страху. — І всі її хмарочоси у нього під владою — Підніме одне крило наче в захваті — і відлине собі сюди лише підніме інше і вже відпливає туди. Так наче пара їх узгоджено кружляє, такої ще регати води Саут-Гемптона не бачили зроду.
Польоти уяви — Кольріджеві думки. Кажуть отак людина витає подумки — Усе тобі до свіжих лісів на ярі пасовиська. Здіймається ніби у думці.
Пориви снігу заслоняють сонце — наче уривки десь більшого вітру.