Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
Нашій дистанції ураження, звісно ж. З того, що ми знали, «Роршах» міг простягнути руку і скинути нас із неба ще до того, як ми залишили межі Сонячної системи.
Сарасті роздавав накази зі свого намету. Коли «Тезей» проходив апогей, КонСенсус переніс його голос на барабан:
— Зараз.
«Чортик» звів над собою купол — пухир, приклеєний до корпуса «Роршаха» і надутий у вакуумі одним легеньким видихом азоту. Тепер він навів лазери на ціль і почав свердлити; якщо ми правильно інтерпретували вібрації, то глибина ґрунту під його ногами не мала перевищувати тридцяти-сорока сантиметрів. Попри шестиміліметровий захисний шар, промені раз у раз затиналися.
— От сучий син, — пробурмотів Шпіндель. — Працює ж.
Ми пропалювали діру в щільному волокнистому епідермісі та ізоляційних венах, зроблених з чогось на кшталт керованого азбесту. Ми проникали крізь почергові шари надпровідної сітки, розділені розшарованим вуглецем.
Нарешті ми пропалили наскрізну діру.
Лазери одразу ж згасли. За кілька секунд кишкові гази «Роршаха» натягнули купол до краю. Чорна кіптява кружляла і витанцьовувала в неочікувано густій атмосфері.
Ніхто у нас не стріляв. Не було взагалі жодної реакції. В КонСенсусі почала накопичуватися інформація про парціальні тиски: метан, аміак, водень. Багато водяної пари, яка замерзала, щойно її виявляли.
Шпіндель буркнув:
— Відновлювальне середовище. До-сніжкова стадія, — його голос звучав розчаровано.
— Може, вони ще не завершили роботи, — припустила Джеймс. — Як і над структурою загалом.
— Можливо.
«Чортик» висунув язика — гігантський механічний сперматозоїд з м’язово-оптичним хвостом. Його голівка була товстошкірим ромбом, половину поперечного перерізу якого становила керамічна броня; у його серцевині ховалися крихітні рудиментарні сенсори — достатньо дрібні, щоб увесь комплекс міг пройти крізь тоненький, як олівець, отвір, прорізаний лазером. Зонд проліз туди, облизуючи нову дірку на тілі «Роршаха».
— А там темно, — зауважила Джеймс.
— Зате тепло, — відказала Бейтс.
281°К. Вище за температуру замерзання.[70]
Ендоскоп опинився у темряві. В інфрачервоному світлі проступила зерниста сірість чогось схожого на тунель, наповненого пітьмою і дивовижними гірськими породами. Стіни вигиналися, наче медові стільники, наче нутрощі закам’янілого кишківника. У тунелі траплялися тупики і відгалуження. Базовим субстратом було щільне листкове тісто з вуглецевого полотна. Іноді проміжки між шарами були не товщими за ніготь, а інші виявлялися достатньо широкими, щоб запхати туди чиєсь тіло.
— Пані та панове, — тихо сказав Шпіндель. — Диявольська пахлава.
Я міг би заприсягнутися, що побачив, як щось ворухнулося. Міг би заприсягнутися, що це щось знайоме.
Камера згасла.
Роршах
Матері люблять дітей сильніше, ніж батьки, бо вони мають більше певності, що це саме їхні діти.