Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
— А скільки всього ти їх хочеш зробити?
— Ми збираємося вдертися до них, Сірі. Не дуже мудро лишати незахищеним власний дім.
Я розглядав її грані не менш уважно, ніж вона броню роботів. Всередині неї клекотали сумніви та гнів.
— Ти в непростій ситуації, — зауважив я.
— Як і всі ми.
— Але ж ти відповідаєш за наш захист від ворога, про якого ми нічогісінько не знаємо. Ми лише здогадуємося, що…
— Сарасті не здогадується, — відрізала Бейтс. — Цього типа поставили головним невипадково. Не бачу сенсу ставити під сумнів його накази, адже нам бракує сотні пунктів IQ, щоб зрозуміти його пояснення.
— А ще існує хижа частина його натури, про яку всі намагаються не згадувати, — додав я. — Певно, йому дуже важко. Увесь той інтелект співіснує з інстинктивною агресією. Було б добре, якби перемогла сторона добра.
Бейтс замислилася на мить, чи Сарасті не підслуховує. А тоді вирішила, що це не має значення: навіщо йому перейматися тим, що думає худоба, доки та виконує його накази?
Вона відповіла:
— Я гадала, що в жаргонавтів не може бути власної думки.
— А ця не моя.
Бейтс замовкла й повернулася до огляду.
— Ти знаєш, чим я займаюся, — сказав я.
— Угу, — один з двох солдатів пройшов перевірку і з гудінням вирушив угору по хребту. Бейтс повернулася до мене: — Ти спрощуєш речі. Щоб удома людці могли зрозуміти, чим ми, спеціалісти, займаємося.
— Це також частина мої роботи.
— Мені не потрібен перекладач, Сірі. Я просто консультант, якщо все добре. Або охоронець, якщо не дуже добре.
— Ти офіцер і військовий експерт. А це, скажу тобі, робить тебе більш ніж кваліфікованою, коли доходить до оцінки потенційної загрози, яку становить «Роршах».
— Я — м’язи. Чи не варто було б тобі спрощувати Юкку чи Ісаака?
— Саме цим я і займаюся.
Вона поглянула на мене.
— Ви взаємодієте, — пояснив я. — Кожен компонент системи впливає на інші. Аналізувати Сарасті, не враховуючи тебе, — це було б те саме, що прораховувати прискорення, ігноруючи масу.
Бейтс знову повернулася до своїх підопічних. Ще один робот пройшов перевірку.
Вона не має ненависті до мене. Вона ненавидить те, що втілює моя присутність.
«Вони не дають нам права говорити за себе самих, — так і не сказала вона. — Байдуже, які ми кваліфіковані чи наскільки ми всіх випередили. А можливо, саме тому. Ми — заражені, ми — суб'єктивні. Тому вони й відряджають з нами Сірі Кітона, щоб він розповів їм, що ми насправді маємо на увазі».
— Я зрозумів, — сказав я за мить.
— Невже?
— Річ не в довірі, майоре, а в місці розташування. Ніхто не здатен як слід розглянути систему із середини, хай би ким би він був. Такий погляд завжди викривлений.
— Наче твій — ні.
— Я перебуваю поза системою.
— Зараз ти взаємодієш зі мною.
— Я лише спостерігач. Досконалості не досягти, але ж наблизитися до неї можливо, розумієш? Я не відіграю жодної ролі в прийнятті рішень, не беру участі в дослідженнях, не втручаюся в жоден з аспектів місії, які маю вивчати. Але, звісно ж, я ставлю запитання. Що більше інформації я маю, то якіснішим є мій аналіз.
— Я гадала, тобі й запитувати не потрібно. Думала, що такі типи, як ти, просто зчитують знаки.
— Будь-яка дрібниця стає у пригоді. А потім усе поєднується.
— Цим ти зараз і займаєшся? Синтезуєш?
Я кивнув.
— І ти робиш це без будь-яких спеціалізованих навичок.
— Я такий самий фахівець, як і ти. Я займаюся обробкою інформаційних топологій.
— Не розуміючи їхнього змісту.
— Достатньо розуміти форму.
Бейтс надибала якийсь недолік у солдата, який саме проходив перевірку, і дряпнула його броню нігтем.
— А програми не впоралися б без твоєї допомоги?
— Програми можуть багато чого, але є речі, які ми все одно робимо самі, — я кивнув головою у бік робота. — Твої огляди, наприклад.
Вона злегка всміхнулася, визнаючи поразку.
— Тому ти можеш розмовляти зі мною вільно. Ти ж знаєш, що я заприсягнувся зберігати конфіденційність.
— Дякую, — сказала вона, маючи на увазі: «На цьому кораблі не існує такого поняття».
«Тезей» задзеленчав. Одразу ж пролунав голос Сарасті: