Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
— Пане Шпиг, він заговорює нас! — попередив Юрко.
— Та чув я таке сто разів, — відмахнувся відставний міліціонер. — А бачив ще більше. Щоб ти там не говорив, Павуче, все одно підеш зі мною. І краще добровільно.
— Чим краще? — питання було щирим.
— Бо вчорашня ніч — наша з тобою особиста справа. Й лишиться між нами, обіцяю. Якщо сам щиросердно розкажеш про спалені тобою будинки. І про замовника цих акцій. Такого собі пана Стрельцова. Це ж він тобі платить? Може, ти його не знаєш?
— Знаю.
Тон палія враз змінився. Куди подівся блазень-лиходій з дитячих мультиків, який любить сваритися з героями. Павук розпрямив плечі, ривком зняв балаклаву, кинув під ноги. Очі звикли до темряви, його лице тепер можна було розгледіти. Але Юрко бачив перед собою звичайну людину. Дорослого чоловіка середніх років, абсолютно нічим не примітного зовні. Побачивши такого на вулиці, не затримаєш у пам’яті, навіть якщо він заговорить до тебе чи спробує познайомитись. А коли піде собі - не впізнаєш вдруге.
Ти правий, Шпиг. Набридло крутити. Тим паче з вами, нікчемами. Гляньте на себе. Дядько з вусами, шмаркач і кривоногий песик. Хто ви такі, всі разом і кожен окремо? Що ви можете? Порожняк! А Стрельцов може багато. Не все, згоден. Та можливостей має більше. І кожним ходом позбавляє вас і таких, як ви, сили.
Гарно, чорт забирай, про хазяїна співаєш, - гмикнув сищик. — Тільки ж у Стрельцова так само хазяїн є. Свої гроші він платить тобі і таким, як ти? Вдавиться швидше! Він виконує накази своїх російських друзів. Якщо, звісно, в тих, хто воює з нами та цілим світом, десь друзі лишилися.
— А хто, як не друзі?
- Слуги, — відрізав Шпиг.
— Навіть та-ак! — протягнув Павук. — Тоді скажи, чому тут, в Україні, де ніхто нікому ніби так не служить і де всі, як кажуть, вільні й до свободи спраглі, отакі будинки вже з десяток років стоять, мов смітники? Про їхні славні історії, про важливих мешканців згадують, коли будівлі сходять на пси. Коли так, Стрельцов правий. Це все простіше спалити, бо муляє око. Знаєш, як кажуть — очі не бачать, то й серце не болить.
— Точно підмітив, — гмикнув сищик. — Так, є нам за що себе сварити. Багато чого не зроблено. Ще більше — занедбано. Чому б таким, як Стрельцов та його господарі, яких я щойно назвав, не дати нам спокій? Не плюнути на нас із нашими труднощами й бідами. А займатися своїм, не менш занехаяним. Про це не говорили ніколи?
— Давай зараз інтересами мірятися! — вишкірився Павук. — Подякував би краще. Непотріб за тебе прибирають. Краще скажи мені...
- ПАНЕ ШПИГ!!!
Вдалося-таки палію забити їм баки.
Тільки в останній момент помітив Юрко Павук, поки вів свої промови, непомітно й нечутно наближався.
Коли звертався до сищика, вже був так близько біля нього — руку простягни. Саме це й спробував зробити Павук, і що стискав у кулаку — не розібрати. Щось небезпечне для життя, не інакше.
Шпиг пірнув під руку.
Павук величезним стрибком скоротив відстань до вікна.
Гімназист пустив бульдога.
Джентльмен із риком полетів на палія.
Але в той самий момент на нього кинувся сищик.
Собака й чоловік зіткнулися. Бульдог живим клубком потрапив Шпигові під ноги. Не очікуючи такого, сищик зашпортався й заорав носом.
До того ж не втримав пістолет.
— ПАНЕ ШПИГ!!! — знову вигукнув Юрко.
Знову запізно. Павук не розгубився, миттю скористався слушною нагодою. Міг же стрибнути крізь сліпе вікно й дати драла. Але не втримався — скочив ближче, грубим носаком від- футболив зброю далі в кут.
Святкував уже перемогу — в груди себе кулаками замолотив, наслідуючи Кінг Конга.
Блазнювання усе ж зло, як і закоханість у себе самого.
Назар Шпиг негайно довів це.
Де й подівся, мов розчинився в темряві, кумедний опецькуватий дядько, вусань із невеличким черевцем. Замість нього з’явився зграбний вправний вояка, який лежачи, ривком перекотився й схопив Павука за ногу.
Знову перевернувся.
Сіпнув у русі.
— А-а-а! — зойкнув палій.
Замахав руками в повітрі, поточився й гепнувся, здійнявши над собою хмарку пилу. Проте вдарив ногою, вціливши Шпигові в маківку. Тільки капелюх пом’якшив удар, хоч і злетів з голови. Хватку довелося послабити. Пожежа вирвав ногу. Вороги розповзлися врізнобіч.
Скочили на рівні майже водночас.
Гавкав, захлинався Джентльмен.
— Тримай пса! — рявкнув Шпиг. — Під ногами він!
— Але...
- ТРИМАЙ, Я СКАЗАВ!
Юрко слухняно потягнув повід обома руками, намотуючи край на правицю міцніше.
А далі почалося таке, що навіть войовничого бульдога змусило замовкнути й завмерти на якийсь час.