Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
— Запалю! Коли ти вже так — справді, хай всі бачать!
Павук замахнувся.
Едик незворушно стояв і дивився на нього.
Шпиг думав, що робити, рахуючи варіанти.
НІ!!! — загорлав Юрко.
Павук кинув пробірку.
Брязнуло розбите скло.
Всі завмерли.
Нічого не сталося.
Першим оговтався Павук. Заметушився в кутку, покрутив головою, ступив крок уперед, потім - назад. Нагнувся, видивляючись перед собою. Навіть для чогось подмухав, наче від того вогонь з’явиться швидше.
- Не старайся, - єхидно сказав Едик Бара- нов. — Воно не загориться. Більше мій Вогняний Змій, моє дітище, шкоди не наробить.
— Ти... Ти довго думав, зраднику? — видушив із себе палій.
— Довго. Ще б думав. Але вчора, в тому будинку, побачив, на що ти здатен. Я хотів, аби тебе зупинили, а про мене не дізналися. Бач, не вийшло. Довелося взятися самому.
Кожне його слово мовби приводило сищика до тями після тривалого непритомного стану.
— Так ти за нас, чи як тебе розуміти? Зовсім вже заплутав тепер!
— Я сам за себе, — відповів Едик. — Тому й писав записки й повідомлення ось йому, кивок на Юрка. — А ще раніше підкинув на місце пожежі свій значок. Дуже хотілося підказати слід, де шукати палія.
— Так щоб тебе не зачепило? Хотів осторонь бути?
— Довго пояснювати. Хоча мислите як треба. Знову всі захопилися — заговорилися.
Лиш на коротку мить випустили Павука з уваги.
Той уже зрозумів — програв, і чекати більше нічого. Кинувся зі свого кута до віконного отвору, на ходу відштовхнувши Едика, який перегородив шлях. Вже скочив на підвіконня. Зараз утече, заляже глибоко, шукай його потім. Ще й доведи, що саме він старі будинки палив.
Але і Юрко захопився викриттями й сповідями.
Заслухався, пильність утратив, як і всі. Хватку послабив, шкіряна ретязь виповзла з розтисну- того кулака.
Відчув свободу Джентльмен.
Ніхто тепер не стримає.
Кулею з місця зірвався. Стрибнув, як ніколи не стрибав. Зуби націлив, куди треба. Схопив, зімкнув щелепи.
Повиснув у палія ззаду, нижче спини.
А криків його не чув ніхто. Машини гули ззовні, рух у п’ятницю ввечері посилений. Та й затягнули Павука всередину вчасно.
Уже потім Назар Шпиг швиденько гімназистам інструкції дав.
Розділ тридцять перший
Тут стається бажане примирення
Одного не врахував досвідчений у кримінальних справах чоловік — Юрко — хлопчик, жива людина й не звик до тих потрясінь, які довелося пережити за короткий час.
Удома його не було трохи більше трьох годин. Здавалося — вічність. Ну добре, нехай не вічність. Але цей час видався гімназистові точно довшим за добу. Тож сам здивувався, глянувши на годинник, коли Едик Баранов на прохання, точніше — за наказом Шпига — провів їх із Джентльменом додому. Добре, хоч батьки виявили тактовність, не дзвонили синові. Юрко сам набрав їх, щойно вийшли з врятованого будинку.
Дорогою розпитав Едика про все детально. Дізнався, що хотів, не було в цій історії вже білих плям. Можна сказати, розпрощалися ще не друзями, але вже — гарними приятелями. Попри все, що було. Вислухав його Юрко й навіть зміг зрозуміти.
Та вдома під вечір почало теліпати.
Лоб ряснів холодним потом. Терпнули кінчики пальців. Ноги підкошувалися, наморочилася голова. Стрімко підскочила температура, почалася гарячка.
Мама переполошилася, як побачила - власних сил і знань бракує, викликали швидку. Тато відразу сказав: нервовий зрив у хлопця. Ще б пак, такий стрес зранку пережити. То він ще нічого про інші стреси й пригоди не знав. Інакше б все стало ясно раніше. Не всякий дорослий, міцний та гартований, нормально переживе, коли вдасться вирватися з обіймів смерті — полум’яних, без перебільшення.
Ну, деталі зайві.
Хоч як — стрес, нерви, перевантаження.
Провалявся Юрко всі вихідні. Вставав мало, зате спав багато. Тож відновився досить швидко. А понеділок, перший офіційний день канікул, приніс чимало сюрпризів. І всі — від батька.
Пам’ятаєте дядька кумедного? Приходив до нас, бульдога знайшов. Шпиг, Назар Захарович? — почав здалеку, повернувшись додому раніше, ніж зазвичай.
Почувши цс, гімназист напружився, хоча й знав — рано чи пізно все має початися й план сищика спрацює. Джентльмен теж принишк на килимку, нашорошив вуха.
— Еге, милий такий чоловік, — згадала мама. Здається, колись у міліції служив. Тепер у відставці чи на пенсії, забула вже.