Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
— Яка там адреса?
Юрко знову показав повідомлення.
— Звідси — так і їхати, якщо пощастить.
— Я тут міркую... А якщо все ж поліцію смикнути? З вашими зв’язками...
— Можна й треба, — ствердно кивнув сищик. — Але тільки тоді, як перевіримо усе, що отут сказано, — палець тицьнув на телефон в гімназистовій руці, — перевіримо. Ох, були б колеса... Казав тобі, не казав — спалили мою машину бандити десь так рік тому. На нову сищицьким хлібом не скоро заробиш.
— Таксі?
— Піду ловити. Стій тут, поки я гукну. З собакою не всякий повезе.
Джентльмен сердито рикнув на ці слова. Юрко розвів руками: хоч не хоч, песику, а так є.
Після четвертої під кінець жовтня вже повільно, проте впевнено сутеніло. Невпинно наближалася «година пік». Ще й дощик дрібний засіяв, а це поганенько. Без того центр міста поступово замирав у заторах, як часто буває у п’ятничний вечір. Сльота лиш підсилювала звичний багатьом, та все одно нестерпний, транспортний колапс.
Уздовж Ярославового Валу, ближче до перетину з Володимирською, вже скупчилися автівки, що рухались повільно або взагалі не рухались. Поки Шпиг намагався в сутінках під дощем відшукати таксі чи хоча б того, хто захоче повезти, Юрко вирішив дещо перевірити. Біля сищика не ризикнув би. Той скаже — засвітимося, викажемо себе, й матиме в чомусь рацію.
Та руки свербіли.
Глянув Юрко ще раз на номер телефону, з якого надіслали повідомлення.
Незнайомий. Не підписаний. Навіть оператор не такий, як у нього.
Дзвонити на нього, відповідати невідомому - небезпечно. Відштовхнути можна.
Але вихід є.
Знайшов Юрко серед нещодавніх вхідних дзвінків номер Діани Загорій.
Набрав.
Дочекався відповіді.
— Привіт, це Юра Туряниця... Слухай, допомогти можеш? Потім поясню... Ну, в мене така сама ситуація, як в Антона... — на тому боці слухавки почув зойк і слова співчуття. — Потім, кажу. Зараз перешлю тобі номер. Може, ти знаєш, чий. А ні — просто придумай, як подзвонити й дізнатися, хто там сидить, чия трубочка... Ага- ага, Антона попроси. І, Діан... Терміново. Вибач, ну... Дякую!
Зиркнув спершу на принишклого бульдога. Потому — в той бік, де Назар Шпиг бігав хідником від машини до машини. Швиденько зробив кілька маніпуляцій на клавіатурі, відправивши загадковий номер Діані.
Все.
Чекати треба.
— Бігом сюди! Заснув там!
То сищик гукав, махаючи руками, мов крилами млина. Таки домовився з кимось, бо нетерпляче тупцяв поруч з автівкою. Гімназист відв’язав бульдога, намотав край ретязя на кулак. Джентльмен рвонув з місця сам — так знудився. Коли Шпиг відчинив задні дверцята, скочив у салон першим.
— Без намордника, — прогундосив невдоволено худий горбоносий водій у куртці, вдягненій на спортивний костюм.
— Домовлялися, — кинув відставний міліціонер, вмощуючись поруч із ним, озирнувся. - Сів, Івановичу?
- Він мені сидіння подере - правив своє горбоносий.
Агрегат у тебе не новий, - Шпиг поплескав по бардачку. - Давно пора обновити. Хоч перетягнені оббивку.
- Машина моя - діло не твоє, - відрізав водій. — Зв’язався з вами...
— Ми домовилися, — сищик підніс голос. — Ти бублика крути.
Дзенькнув Юрків телефон.
— Тобі зараз дуже треба з кимось говорити? буркнув сищик. — Бульдога краще тримай. Бач, чоловік хвилюється.
Ковзнув гімназист поглядом.
Номер Діани на моніторі.
Два слова, пане Шпиг. Важливо, — і відповів негайно: — Я тут, я тут!
Водій тим часом намагався викрутити з затору.
Алло, ІОрчику? Слухай, там просто все вийшло! Антон має той номер. Я попросила його туди дзенькнути. Він перші цифри набрав, далі прізвище висвітилося. Умора!
Шпиг нервово позирав на годинник.
Бульдог умостився поруч із гімназистом, завмер, намагаючись зайвий раз не нагадувати про себе.
— Чому умора? — спитав Юрко.
Почув відповідь.
Подякував. Побажав гарного вечора.
Чи міг додуматися сам, раніше...
Мабуть. Аби мав більше часу на розпитування й роздуми.
Тепер знав, кого вони зі Шпигом прозвали Змієм.
І хто насправді був спільником Пожежі.
Лишилося дізнатися, чому він урятував їм життя й зараз попередив про наступний злочин.
Розділ двадцять дев’ятий
Тут треба пристебнути паски безпеки
Старенька автівка продиралася крізь затор повільно.
Час невблаганно спливав. Горбоносий водій тихо лаявся, клянучи себе за те, що погодився, і пасажирів, котрі впали йому на голову. Джентльмен нетерпляче бив лапою об сидіння. Назар Шпиг нервово смикав себе за вус.