Старша Едда. Епос
- Автор:
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7585-27-4
- Переводчик: Віталій Кривоніс
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Старша Едда. Епос». Краткое содержание книги:
«Старша Едда» (також «Семундова Едда») — пам'ятка давньо-ісландської словесності, взірець класичного епосу, знаковий твір середньовічної європейської літератури. У стародавніх піснях, записаних приблизно вісімсот років тому в Ісландії, містяться основні наші знання зі скандинавської міфології. Величні картини створення і загибелі світу, пригоди Тора, Локі, Одіна, витівки тролів, битва Сіґурда з драконом Фафніром, кривава драма при дворі повелителя гунів Атлі — образи героїв і сюжети, що надихали й досі надихають письменників, композиторів, художників, режисерів, ба навіть розробників комп'ютерних ігор. Для кращого розуміння твору текст супроводжується примітками і коментарями, а також ілюстраціями Вільяма Коллінгвуда з англомовного видання «Старшої Едди» 1908 року.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.
Перейти на страницу:
15
Такий заповіт
стомлений конунг
промовив, коли
він помирав:
дав він мені
злото червоне,
на південь послав
синові Грімхільд.
16
Він Брюнхільд велів
узяти шолома,
стать войовницею
мала вона;
сказав, що не буде
кращої діви
на цілому світі,
коли не помру[545].
17
Брюнхільд у хаті
сиділа за прядкою,
навколо були
землі та люди;
небо і твердь
спочивали у тиші,
коли вбивця Фафніра[546]
до замку прибув.
18
Змахнув тоді воїн
вальським мечем[547]
і знищив чертог[548] той,
Брюнхільд майно;
невдовзі потому
все вона звідала,
підло й облудно
з нею вчинили.
19
За теє вона
мстилась жорстоко,
так, що всім нам
лихо зробилось;
знають про те
у кожній країні,
як вона вмерла
поруч із Сіґурдом.
20
Ґуннара я
тоді покохала,
володаря перснів[549],
як мала би Брюнхільд.
21
Взяв він тоді
персні червоні,
до брата мого
в дар надіслав;
дав він за діву
півсотні дворів,
Ґрані вантаж,
щоб згоду дістати.
22
Атлі на те
згоди не дав,
певно відмовив
синові Ґ'юкі;
ми ж не могли
опиратись коханню,
схилила я голову
до перснів нищителя[550].
23
Казали чимало
рідні мої,
що бачили разом
вони нас удвох;
Атлі ж промовив
мені, що не буду
лихо я мислити
й сором чинити.
24
Але не може
відмовитись так
людина від іншої,
як похіть проймає.
25
Атлі послав
своїх людей
до темного лісу
за мною простежити;
вони прибули,
куди не мали б,
коли під широким
покровом лягли ми.
26
Ми зичили їм
персні червоні,
щоб вони Атлі
ніц не казали,
а вони хутко
додому вернулись
і щиросердо
все Атлі відкрили.
27
Від Ґудрун вони
все приховали,
хоч вона першою
мала довідатись.
28
Стукіт почули
копит золотих,
коли на подвір'я
в'їхали Ґ'юкі нащадки;
у Хьоґні тоді
вийняли серце,
до ями зміїної
кинули іншого.
29
Була я сама
на гостинах тоді,
у Ґейрмунда[551] я
готувала питво;
почав мудрий конунг
грати на арфі,
бо думав мене
на поміч покликати,
конунг шляхетний
чекав, що прибуду.
30
Щойно почула
я на Хлесеї
повне скорботи
струн голосіння,
веліла служницям
готовими бути,
князю бажала
життя врятувати.
31
Летіло човенце
через протоку,
я повернулась
до Атлі садиби.
32
Тоді прибула
лиховісна, плазуючи,
матінка Атлі, —
най би згнила вона! —
Ґуннара вжалила
просто у серце,
тож я не змогла
врятувати героя.
33
Часто дивуюсь,
як можу віднині,
Біль лігва змія[552],
лишатись живою;
для мене милішим
був той безстрашний
володар мечів[553],
аніж я сама.
34
Ти слухала й чула
оповідання
про долю лиху,
що судилась мені;
кожна людина
живе почуттями;
нині завершено
лементи Оддрун».
Перейти на страницу: