Старша Едда. Епос
- Автор:
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7585-27-4
- Переводчик: Віталій Кривоніс
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Старша Едда. Епос». Краткое содержание книги:
«Старша Едда» (також «Семундова Едда») — пам'ятка давньо-ісландської словесності, взірець класичного епосу, знаковий твір середньовічної європейської літератури. У стародавніх піснях, записаних приблизно вісімсот років тому в Ісландії, містяться основні наші знання зі скандинавської міфології. Величні картини створення і загибелі світу, пригоди Тора, Локі, Одіна, витівки тролів, битва Сіґурда з драконом Фафніром, кривава драма при дворі повелителя гунів Атлі — образи героїв і сюжети, що надихали й досі надихають письменників, композиторів, художників, режисерів, ба навіть розробників комп'ютерних ігор. Для кращого розуміння твору текст супроводжується примітками і коментарями, а також ілюстраціями Вільяма Коллінгвуда з англомовного видання «Старшої Едди» 1908 року.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.
Перейти на страницу:
21
Дала мені Ґрімхільд
випити трунку
гіркого й холодного,
щоб горе забула;
його готували
з моці землі,
холоду моря
та крови нащадка.
22
На розі були
всілякі знаки
різані й крашені, —
я їх не знала, —
вересу риба[528],
Хаддінґи краю,
колос незжатий[529],
нутрощі звірів.
23
Було у напої
бід багатенько,
квіти всіх древ
і палені жолуді,
вогнища роси[530],
тельбухи з треби,
свиняча печінка,
що горе гамує.
24
Тоді я забула
все, що вчинили
ті королі,
наїзники в залі;
конунги стали
тоді на коліна,
перш ніж вона
до мене промовила.
Ґрімхільд мовила:
25
«Дам тобі, Ґудрун,
золото в дар,
статки усі
твого мертвого батька,
персні червоні,
Хлодвера зали[531],
гарні покрови
за вбитого князя.
26
Гунські дівки,
ткалі управні,
шитимуть злотом
для втіхи твоєї;
маєш ти правити
Будлі багатством,
злото візьми
й вийди за Атлі».
Ґудрун мовила:
27
«Я не бажаю
заміж виходити,
жінкою бути
братові Брюнхільд;
не личить мені
з Будлі нащадком
продовжити рід
і в радості жити».
Ґрімхільд мовила:
28
«Не варто у гніві
гучно гукати,
хоч і велика
наша провина;
хай буде так,
мов обоє живі
Сіґурд і Сіґмунд,
як сина ти вродиш».
Ґудрун мовила:
29
«Не можу я, Ґрімхільд,
бути щасливою,
ані звитяжних
надіями тішити,
відколи Сіґурда
рани росу[532]
пили потвори,
а крук серце вирвав».
Ґрімхільд мовила:
30
«Тобі я знайшла
високогідного
й величчю першого
князя за решту;
будеш його ти,
допоки жива,
мужа не матимеш,
як не погодишся».
Ґудрун мовила:
31
«Годі просити
знову і знову
мене поріднитися
з повними скверни;
Ґуннару він
сильно зашкодить,
а ще у Хьоґні
серце він вирве;
я не спочину,
доки того
життя не позбавлю,
хто гру лез почав[533]».
32
Ґрімхільд зажурилась
від слова такого,
що чада її
будуть страждати,
що дітям її
станеться лихо.
Ґрімхільд мовила:
33
«Я дам тобі землі
з моїми людьми,
Вінбйорґ і Вальбйорґ,
якщо ти бажаєш;
тримай їх назавжди
і згоджуйся, дочко».
Ґудрун мовила:
34
«Я оберу
конунга того,
бо мої родичі
мають потребу;
не зробить мене
муж той щасливою,
а біль братів
дітей не врятує».
35
Тоді на коня
сів кожен воїн,
а вальські жінки[534]
сіли по возах;
ми сім днів їхали
краєм холодним,
далі сім днів
різали хвилі,
ще сім днів їхали
шляхом сухим.
36
Тоді вартові
високого замку
браму відкрили,
до двору впустили.
37
Збудив мене Атлі,
та я і сама
лихо відчула
родичів смерти.
Атлі мовив:
38
«Так мене нині
норни збудили,
темне пророцтво
мені показали:
бачив, як Ґудрун,
Ґ'юкі дочка,
отруйний клинок
у мене встромила».
Ґудрун мовила:
39
«Це до вогню,
як сниться залізо,
злоба жіноча —
до вперти й чванства;
рани тобі
я припалю,
зцілю і загою,
хоча й проти волі».
Атлі мовив:
40
«Бачив на дворищі
похилені пагони,
ті, що велів я
тут насадити,
вирвані з коренем,
геть закривавлені,
лежать на столі,
мені на вечерю.
41
Бачив — з руки я
пускав яструбів
у нестримний політ
смерті назустріч;
я бачив — серця їхні,
кров'ю набухлі,
з медом я їв,
духом смутний.
42
Бачив — тримаю
я двох щенят,
голосно скімлять
тоскно обидва;
бачив я їхні
мертві тіла,
змушений був я
падло те їсти».
Ґудрун мовила:
43
«То будуть люди
про требу[535] судити
і білим китам
голови стинати;
здохнуть вони
ще проти ночі,
їх до світанку
з'їдять вартові».
Атлі мовив:
44
«Потім я ліг
знову на ліжко,
та спати не хтів,
був я готовий...»
Перейти на страницу: