Старша Едда. Епос

Автор:
Язык: украинский
ISBN: 978-617-7585-27-4
Переводчик: Віталій Кривоніс
Жанр: Мифы. Легенды. Эпос

Электронная книга - «Старша Едда. Епос». Краткое содержание книги:

«Старша Едда» (також «Семундова Едда») — пам'ятка давньо-ісландської словесності, взірець класичного епосу, знаковий твір середньовічної європейської літератури. У стародавніх піснях, записаних приблизно вісімсот років тому в Ісландії, містяться основні наші знання зі скандинавської міфології. Величні картини створення і загибелі світу, пригоди Тора, Локі, Одіна, витівки тролів, битва Сіґурда з драконом Фафніром, кривава драма при дворі повелителя гунів Атлі — образи героїв і сюжети, що надихали й досі надихають письменників, композиторів, художників, режисерів, ба навіть розробників комп'ютерних ігор. Для кращого розуміння твору текст супроводжується примітками і коментарями, а також ілюстраціями Вільяма Коллінгвуда з англомовного видання «Старшої Едди» 1908 року.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.

Перейти на страницу:

Загибель Ніфлунгів[516]

Ґуннар і Хьоґні взяли тоді все золото, спадщину Фафніра. На той час між Ґ'юкунґами й Атлі була ворожнеча. Атлі винуватив Гюкунґів у смерті Брюнхільд. Щоб укласти мир, вони мали віддати йому Ґудрун, і дали вони їй випити зілля забуття, перш ніж видати за Атлі. Сини Атлі були Ерп і Ейтіль, а Сванхільд — дочкою Сіґурда й Ґудрун. Атлі конунг запросив Ґуннара і Хьоґні до себе і послав Вінґі й Кнефрода. Ґудрун знала, що це пастка, і доправила таємне повідомлення, щоб вони не приїздили, і надіслала Хьоґні на знак підтвердження перстень Андваранаут із вузликом з вовчого хутра. Ґуннар просив віддати за нього Оддрун, сестру Атлі, але той відмовив. Тоді він узяв за себе Ґлаумвер, а Хьоґні був жонатий на Костбері. Їхніми синами були Солар, Сневар і Ґ'юкі. А коли Ґ'юкунги прибули до Атлі, вмовляла Ґудрун синів своїх просити для Гюкунґів життя, та вони не схотіли того робити. Хьоґні прохромили мечем, а Ґуннара кинули у зміїну яму. Він заграв на арфі та приспав змій, але гадюка вкусила його в печінку.

Давня пісня про Ґудрун

(Друга пісня про Ґудрун)

Конунг Тйодрек[516] був при Атлі та втратив там більшість своїх людей. Тйодрек і Ґудрун почали скаржитися одне одному на своє лихо. Вона промовила до нього, кажучи:

1 Дівчам я була коханим у матері, сяйвом оселі, любила братів, доки мя Ґ'юкі разом зі злотом, разом зі злотом не видав за Сіґурда.

2 Кращим був Сіґурд за Ґ'юкі синів, як пагін цибулі за рослу траву, [517] олень струнконогий за всякого звіра, чи злото червоне за сивеє срібло.

3 Доки мене брати не позбавили мого чоловіка, найпершого з люду; не спали й не їли, не думали думи до того, як Сіґурда не погубили.

4 Ґрані чвалав — чути хрипіння — а Сіґурд із тінґу сам не приїхав; олені сідел[518] кров'ю стікали, стомились на стежці вони під убивцями.

5 Пішла я, згорьована, Ґрані розрадити, заплакана, стала питати коня; Голову Ґрані схилив до трави, певен був кінь: князь неживий.

6 Довго вагалась, довго я думала, перш ніж спитати про справу правителя.

7 Ґуннар похнюпився, повів мені Хьоґні про мого Сіґурда рани смертельні: «Ліг він посічений від наших рук, Ґуторма вбивця дістався вовкам.

8 Побачиш ти Сіґурда на південнім шляху; там ти почуєш крукові крики, крики орла, що тризну знайшов, вовк бенкетує твоїм чоловіком».

9 «Хьоґні, чому ти шкоди такої мені, нещасливій, словом завдав? Хай тобі серце ворони вирвуть у тому краю, що незнаний тобі!»

10 Хьоґні тоді одне відповів, з серцем тяжким у тузі великій: «Матимеш, Ґудрун, горе ще більше, коли мені серце ворони вирвуть[519]».

11 Тоді я пішла, розмову скінчивши, до лісу — дивитись, що лишили вовки; я не зітхала, і рук не ламала, й не голосила, як інші жінки, коли мертве тіло побачила Сіґурда.

12 Нічний мені здався морок ще глибшим, коли я, скорботна, сіла над Сіґурдом; гадала — було би ліпше за все, якби вовки в мене забрали життя, або я згоріла, ніби береза.

13 Пішла я у гори, п'ять днів проминуло, доки я Хальва[520] палати знайшла.

14 Була я при Торі аж сім півріч, при дочці Хакона у Данемарку[521]; вона мене тішила — виткала золотом зали південні та лебедів данських.

15 Ми вишивали витязів ігри[522], і на узорах з'явились герої, тарчі червоні, правителі гунів, мечі та шоломи, шляхетні князі.

16 Сігмунда струг линув від берега, ростра золочена, штевні в різьбі; на облавку вишили Сіґара й Сіґґейра[523], що їхали битись на південь до Фйону[524].

17 Тоді Ґрімхільд[525], Готська княгиня, де я замешкала, дізналась (...) вона рукоділля відіслала й покликала знову синів своїх і спитала, чи хочуть вони сестрі відплатити, за вбитого мужа дати їй викуп.

18 Ладний був Ґуннар золото дати, за втрату сплатити, і Хьоґні так само. Вона запитала, хто їхати хоче, сісти в сідло, правити возом, чвалати конем, яструбом мчати, стріли пускати з лука свого.

19 Вальдар Данський з Яріцлейфом, Еймод третім із Яріцкаром[526] зголосилися їхати, шляхетні на позір, Ланґбарда люди[527], в шатах червоних, в бронях коротких, в високих шоломах, з мечами на пасках, з брунатним волоссям.

20 Кожен мені зичив дари, зичив дари і лагідно мовив, щоби мене в смутку великім розрадити певно, — не йняла їм віри.

вернуться

516

Ніфлунґи (Хніфлунґи, Нібелунґи) — від ісл. nifl, пор. нім. Nebel — «туман, мара»: «люди мари», з погляду просторово-магічної приналежности — мерці, прокляті люди, приречені насильницькій загибелі (з низки причин: зрадницьке вбивство Сіґурда, тобто злам священної клятви; володіння проклятим золотом Фафніра; сама мандрівка до країни гунів, яка тут маркується як хтонічний простір, локація хаосу, країна смерти). В континентальній (німецькій) традиції нібелунґами спочатку названо карликів-цверґів, що володіли проклятим золотом, згодом — Зіґфріда (повелитель нібелунґів), а тоді й бурґундів, королів Вормсу (Гунтера, Гаґена тощо). Тут ідеться, звичайно ж, про синів Ґ'юкі, головно Ґуннара й Хьоґні.

вернуться

517

Конунг Тйодрек — король остґотів Теодоріх Великий з роду Амалів, він же Дітріх фон Берн німецької традиції, один із прикладів того, яку міфопоетичній свідомості зливаються в межах єдиного хронотипу історичні персонажі, що за життя жодним чином не перетиналися. Остґоти і справді були підданцями й союзниками Аттіли, але сам Теодоріх народився лише 451 року, тоді як Аттіла помер 453 року, тож як військовий вождь (і римський чиновник) Теодоріх проводив незалежну від гунів політику і створив державу на теренах сучасної Італії та частини Центральної Європи зі столицею в Равенні (нім. Берн).

вернуться

518

Олені сідел — коні.

вернуться

519

Слова Хьоґні можна трактувати як архаїчний маркер родоплемінної свідомости: його смерть буде тяжчою втратою для Ґудрун, ніж втрата Сіґурда, бо втрата брата вважалася тяжчою за втрату чоловіка (геть не те бачимо у «Пісні про Нібелунґів», де за феодальною мораллю чоловік є ближчим за брата).

вернуться

520

Хальв — вітчим Сіґурда, другий чоловік Хйордіс, його матері.

вернуться

521

Себто у Данії.

вернуться

522

Витязів ігри — військові походи і битви.

вернуться

523

Сіґар і Сіґґейр — легендарні данські конунги, батько й син, що згадуються у «Сазі про Форнйота та його родичів» («Frá Fornjoti ok hans ættmönum»).

вернуться

524

Фйон — сучасний данський острів Фюн.

вернуться

525

Ґрімхільд — матір Ґудрун та Ґ'юкунґів. Можливо, це ім'я спочатку носила сама Ґудрун (Крімгільда з «Пісні про Нібелунґів» тощо), а вже на Півночі було перенесено на її матір. Цей фрагмент тексту пошкоджено.

вернуться

526

Деякі дослідники вважають наявність імен «Вальдар», «Яріцлейф», «Яріцкар» («Ярополк»?), Еймод (Еймунд із «Саги про Еймунда», норвежець на чолі варязького загону Ярослава Мудрого) доказом руського впливу на скандинавську словесність, ідентифікуючи Вальдара з Володимиром Великим, а Яріцлейфа з Ярославом Мудрим.

вернуться

527

Себто ланґобарди, германський народ, що брав участь у Великому переселенні й заснував королівство на півночі Італії.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?