Портрет митця замолоду

— Я молюся Богові, щоб мої слабосилі напучення допомогли нині утвердити в святості тих, хто у стані благодаті, зміцнити нетвердих у вірі, повернути до стану благодаті бідолашні заблукані душі, якщо такі є серед вас. Я молюся Богові, і ви моліться зі мною, аби ми могли покаятись у наших гріхах. Тепер я попрошу всіх вас стати на коліна у цій скромній каплиці і в присутності Бога проказати за мною покаянну молитву. Він там, у ковчезі, палає любов'ю до людства, готовий утішити стражденних. Не бійтеся. Хай як багато у вас гріхів, хай які вони огидні — якщо ви покаєтесь, їх буде прощено. Хай мирський стид не стримує вас. Адже Бог — Господь милосердний, Який ніколи не прагне вічної смерті грішника, тільки його навернення і життя.

— Він кличе вас до Себе. Ви Його діти. Він сотворив вас з ніщоти. Він возлюбив вас, як може любити тільки Бог. Він готовий прийняти вас у свої обійми, навіть якщо ви згрішили супроти Нього. Іди до Нього, нещасний грішнику, нещасний, самовдоволений і заблудлий грішнику. Прийшов твій час. Година твоя настала.

Священик підвівся і, повернувшись до вівтаря, уклякнув у сутінках на сходині перед ковчегом. Він почекав, поки ціла каплиця стане навколішки й затихне найменший звук. Тоді підвів голову і почав палко проказувати молитву покаяння, фраза за фразою. Хлопці проказували за ним, фраза за фразою. Стівенові язик прилип до піднебіння, і він, схиливши голову, молився серцем.