Королівська дорога
- Автор: Мальро Андре
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Переводчик: Людмила Колодинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Королівська дорога». Краткое содержание книги:
Води там не було.
Перкен глянув униз, зупинив візок і ще раз глянув. Його зболіла і водночас мертва нога закривала цю цятку. Навіть не намагаючись відсунути вбік цю чужу плоть, ніби боячись, що другу ногу також пройме біль, Перкен підвівся — тепер він бачив. Клод простяг руку за біноклем, проте Перкен і далі дивився вниз, де то піднімалась, то опускалась блискуча цятка. Здавалось, удари долинають від неї. Перкен опустив руку. Клод хотів узяти бінокль, але Перкен не відпускав. Нарешті він розтиснув пальці.
— Все-таки там річка, — мовив тихо.
Клод і собі втупив погляд у блискучу цятку.
Що це? Казан? Якась річ у військовому таборі,
який розмістився ген за річкою? Зовсім поряд — тонкі перехрещені лінії, фігури людей та трохи більші геометричні площини. Клод знав: то були намети і складена в піраміди зброя. Він знову подивився на річку, яка була далеко, дуже далеко, позаду. Спереду, слідом за димом меойців, знову щось блимнуло.
— Загін? — запитав Клод.
Перкен якусь мить мовчав, потім проказав:
— Для тих я також уже покійник...
Він із жахом дивився то на ногу, то на світлу цятку. Крізь просторінь линули гулкі, мов у бочці, звуки від довбешок, якими забивали кілки навколо наметів; вони поволі здіймались угору над димом, над джунглями і над усім тим, що корчилось під сонцем. Здавалося, люди тут слухняно корилися наказам, які диктувала їм смерть. Незважаючи на біль, Перкена пройняла люта жага боротьби зі своїм умиранням. Отже, знову — боротьба. Одначе все те, що він зробив, було перед ним, мов його власний труп. Через тиждень загін добереться сюди, і тоді його життя було б лише марним чеканням.
Піраміди зі зброєю були там. Загін наближався до закруту річки, яка мерехтіла голубуватим сяйвом. Намети були там. І все ж він відчував не впевненість, а якусь огидну тривогу, подібну до часткової втрати свідомості, що передує блюванню. Мимоволі прислухаючись передовсім до болю, який, мов гуркіт хвиль, то зростав, то слабшав, він знову втішав себе каральним загоном і смертю; нерозривно зв’язані одне з одним, вони, подібно до велетенських стовпів диму, прямували до своєї мети.
«Можливо, бути мертвим для мене набагато легше, ніж удавати з себе живого...» — подумав Перкен.
Він навів бінокль на село, яке з дивовижною чіткістю виглянуло з-поміж нечітких обрисів його черевиків.
Це село так само вгрузло в його життя, що котилося зараз у безодню, як і камінь, за який він мусив триматися. Руки мимовільно спрямували бінокль знову на загін. Але дві хвилі рухалися слідом одна за одною, і треба було спочатку вступити в бій із стієнгами.
— У Савана ми будемо значно швидше, ніж вони...
— Ти довіряєш цьому типові?
— Ні. Я можу покластися лише на вождів з півночі. Але ми не маємо вибору...
Все частіші спалахи, супроводжувані звуком вибуху, оточували село Самронг і його буддистські дзвіниці яскравими цятками, утворюючи підкову. Всередині цієї майже замкнутої підкови сюрчали нічні цикади та рудаво світився ламповий прожектор на тепловозі — довкруж панував гнітючий лаоський супокій.
— Як там унизу, Клоде? І далі без змін?
Перкен уже не міг підвестися.
Клод узяв бінокль.
— Нічого не видно...
Він ще не встиг опустити руку з біноклем, як зовсім близько, на вершині гори, знову блиснуло, і пролунав вибух. Знову спалах — і знову вибух. Порівняно із світлом зірок, це світло здавалося брудним.
— Невже стієнги оточили село?
— Ні, це неможливо.
Перкен показав пальцем на ледве видимий у темряві пагорб.
— Наші не можуть вести звідти обстріл, тому вони й не пробують зайняти там позиції.
— Меойці знають, що з боку залізниці встановлені кулемети, — сказав Ха.
Вогні тріпотіли, мов червонуваті спалахи, які вириваються з жерл гвинтівок після пострілу.
Перкен пильно стежив за ними. Вогні спалахували там, куди ще не дійшов загін. Раптом щось зовсім близько закрило від Перкена те, що він розглядав.
— Хто там іде?
Підвівшись через силу, він удивлявся в сад. Тінь зникла. Гукнувши, Перкен навмання вистрелив туди. Тиша.
— Це вже вдруге...
— Відколи ти порадив своїм вартовим затримати загін, — сказав Клод, — справи значно погіршилися... Тим паче, що мова велася лише про те, щоб допомогти їм проти стієнгів...