Бійцівський клуб

Глава 25

Роками я хотів заснути. Ковзнути, здатися, провалитися в сон. Тепер спати — останнє, чого я хочу.

Я з Марлою в кімнаті 8G готелю «Regent». Разом із цими старими й наркоманами в їхніх маленьких кімнатках мій відчай видається очікуваним і доладним.

— Ось, — каже Марла, сидячи зі схрещеними ногами і вичавлюючи півдюжини стимулюючих піґулок з упаковки, — якось я зустрічалася з хлопцем, в якого були нічні жахи. Він теж ненавидів спати.

І що з ним трапилось? З тим, із ким вона зустрічалася?

— О, він помер. Серцевий напад. Забагато амфетамінів, — каже Марла. — Йому було лише дев’ятнадцять.

Дякую, що поділилася.

Коли ми заходили до готелю, у хлопця за реєстраторською стійкою волосся було наполовину видерте з коренем. Череп у нього був пошрамований і подряпаний. І він зі мною привітався. Старі, що сиділи у фойє і дивилися телевізор, усі як один обернулися, щоб подивитися на того, кого хлопець за стійкою назвав «сер».

— Доброго вечора, сер.

Тоді мені уявляється, як він дзвонить у якийсь штаб проекту «Каліцтво» і повідомляє про моє місцезнаходження. У них на стіні висить мапа міста, і вони кольоровими булавками позначають мої переміщення. Почуваю себе мов помічена гуска з передачі «Wild Kingdom».

Усі вони стежать за мною і роблять нотатки.

— Ти можеш прийняти шість штук, і це не спричинить розладу шлунку, — каже Марла. — Тільки маєш засунути їх собі в дупу.

О, просто чудово.

Марла каже:

— Я не жартую. Потім зможемо дістати щось потужніше. Якісь справжні наркотики, «білі хрестики», чи «чорні красуні», чи «алігатори»[36].

Я не пхатиму це собі в дупу.

— Тоді випий тільки дві.

Куди ми підемо?

— Боулінг. Там цілодобово відчинено, і там ти не заснеш.

Куди б ми не пішли, кажу, хлопці з вулиці гадають, що я — Тайлер Дерден.

— То це тому ми безкоштовно їхали на автобусі?

Так. І ось чому два хлопці з автобуса звільнили нам місця.

— То в чому прикол?

Не думаю, що вистачить лише сховатися. Ми маємо зробити щось, аби спекатись Тайлера.

— Якось я зустрічалася з хлопцем, який любив одягати мій одяг, — каже Марла. — Знаєш, сукні. Капелюшки з вуалями. Ми можемо тебе перевдягти і так обвести його довкруг пальця.

Я не вдягатиму жіноче і не пхатиму пігулки в гепу.

— Бувало й гірше, — каже Марла. — Я зустрічалася з хлопцем, котрий зажадав, щоб я зобразила лесбійську сцену з надувною лялькою.

Уявляю, що перетворююся на одну з Марлиних історій.

Я зустрічалася з хлопцем, у якого було роздвоєння особистості.

«Я зустрічалася з хлопцем, котрий користувався цими пристроями для збільшення члена».

Питаю, котра година?

— Четверта ранку.

За три години я маю бути на роботі.

— Випий свої піґулки, — каже Марла. — Якщо вже ти Тайлер Дерден, можливо, вони пустять нас в боулінг безкоштовно. Слухай, перш ніж ми спекаємось Дердена, можна, ми пройдемося по крамницях? Ми могли б знайти гарну машину. Трохи одягу. Якісь диски. Понабирати все, що дають на шару.