Українець і Москвин: дві протилежності

Добре розумів душу Москвина і другий німець О. Шпенглер, пишучи: «Большевицьке царство не є державою в європейському розумінні. Воно складається, як Кипчак (монгольська держава), з пануючої Орди, що зветься комуністичною партією, з всемогучим Ханом та послушної їм безправної маси рабів. Там, в СССР, панує татарський абсолютизм і безоглядно морально брудний, жорстокий, з мордами, як буденним методом управління, з можливістю появи нового Джинґіс–хана, що загорне Азію й Европу. Москвини в своїм світогляді і в своїх почуваннях лишилися і донині, як і північний китаєць, манджур чи туркмен, — кочовиками, номадами. Для Москвина його батьківщиною не є його село, а широкі простори «матушкі Расєї». Душа Москвина жене його до вічних і безцільних мандрівок. Чи є в СССР люди, які дійсно вірять у комуністичний ідеал і на нього поважно вважають? Чи не є він лиш засобом для наступу на зненавиджений немосковський світ? Коли одного дня — з міркувань державно–політичної доцільности — буде викинена на смітник комуністична фразеологія, тоді нічого в основі СССР не зміниться» (О. Spengler. «Jahre der Entscheidung»).

Отже, бачимо, що сторонні чужинці — включно з москвофілами — одноголосно стверджують, що сучасна московська національна, т. зв. «большевицька», партія нічогісінько нового не створила і не завела, лише точно, до дрібниць точно, наслідує своїх царів. Усе життя в СССР — економічне, соціяльне, культурне і духове — це точна копія життя Московщини за часів Івана IV, Петра І, Єкатєріни II, Нікалая І. Точна копія не лише в змісті, але навіть і в формі. Змінили тільки термінологію та поширили московський маразм на всіх немосковських землях. Відповідно збільшилася і кількість жертв.