Українець і Москвин: дві протилежності

Розумів московську душу й американець Ф. Войт, який каже: «Нелюдяність К. Марксової науки надзвичайно добре пасувала, підходила до глибокого варварства москвинів. Марксівський месіянізм знайшов найглибший і найширший відгук саме в країні месіянської віри — в Московщині. Марксове безбожництво найсильніше притягнуло до себе саме московський нарід, який завжди був готовий перейти до цинічного глуму над релігією. Сама ароганція Марксових догм, яку В. Лєнін підніс до ментального деспотизму, полегшила марксизмові опанувати душу московського народу, народу, що мав вроджений нахил і до скрайнього насильства, і до скрайнього рабства… СССР не лише не зреволюціонізував цілого світу, але, навпаки, сам став контрреволюційною силою. Всюди, де лиш революція починала осягати успіхів (у Німеччині, в Австрії, в Мексиці) відразу та революція ставала предметом руйнуючої, ворожої акції Московщини. Провідників тих революцій Москва проголошує угодовцями, зрадниками пролетаріяту, лакеями буржуазії, соціяльними фашистами і т. п. Нема найменшого сумніву, що коли москвини матимуть досить мілітарної сили, вони пробуватимуть завоювати весь світ, починаючи від встановлення (збройною інтервенцією) лялькових держав у всіх країнах, що межують з Московщиною» (скорочено за: F. A. Voigt. «Unto Ceasar»). Це було написано в 1938 році. Пророцтво чи здібність логічно думати, виходячи з правдивого знання правдивого Москвина та історії його імперії?

Вміє логічно думати і німецький професор Е. Раншофен–Вертгаймер, коли пише: «Комуністичний Інтернаціонал в Москві, ніби допомагаючи революційним рухам у світі, в дійсності лише пішов слідами царя Александра І. Змінилася лише назва: раніш називався монархізм, а тепер комунізм. Та не змінилася мета — накинути свою московську ідеологію, а з нею і свій московський соціяльний устрій всьому світові» (за E. Ranschofen–Vertheimer. «Victory Is Not Enough»).