Українець і Москвин: дві протилежності

Таких аналогій можна наводити без кінця і краю, з тою лише різницею, що совєтський уряд тисячократно побільшив, поширив, удосконалив примітивні методи царського уряду. Відповідно до того і збільшилася кількість жертв. Напр., царська цензура була чисто негативна і не зачіпала авторів, що писали на теми неполітичні. За царів ніхто не примушував письменників співати дитирамби царській політичній чи економічній системі, а тих письменників, які писали монархічну пропаганду, ніхто не читав. Тепер же в СССР не лише заборонена критика, але й вимагається від письменників славословити совєтське життя і прославляти совєтських лідерів. Інакше дістане ім’я «врага народа» з усіма з того виникаючими наслідками. Московський спосіб вирішення соціяльних проблем є в повній гармонії з національними рисами вдачі Москвина. Цілковитий брак почуття міри, повна неґація прав і життя індивіда є також в повній гармонії з їхнім історичним минулим, яке тримає під своїм непереможним впливом і сучасну Московщину». «На москвинів цілком не мали впливу три великі культурні рухи в Европі: Ренесанс, Реформація і Велика Французька революція. До XIX ст. москвини не мали ніяких культурних осягнень ані в літературі, ані в мистецтві. Також не мали і в науці та філософії здобутку, хоч би приблизно рівного осягненням європейців. Не мали москвини своїх ані Данте XIV ст., ані Шекспіра XV ст., ані Волтера XVIII ст. Не зачіпили Московщину і великі релігійні рухи Заходу. Москвини не мали навіть натяку на щось подібне, як Тома Аквінський, Іґнатій Лойола, Блез Паскаль, Мартін Лютер, Жан Кальвін чи Іван Гус. Навіть в XIX ст., в добу великого інтелектуального пробудження і розквіту культури в Московщині, московські революційні теоретики не цікавилися проблемами охорони громадянина від зловживань влади, але обговорювали виключно проблему, як ужити державну владу для перебудови суспільства на колективістичне. Цей факт говорить дуже багато» (Подано скорочено за: W. Н. Chamberlin. «Russia’s Iron Age» і «Russian Enigma»). Інші американські й англійські професори, як, напр., М. Номад, І. Борнам, Ф. Войт, Г. Кон та ін. повторюють, що сказав В. Чемберлен, тому з їх писань наводимо лише малі уривки. І. Борнам пише: «Тепер московський націоналізм в СССР далеко перевищив націоналізм царської Московщини. Нема ніякого розходження поміж большевицькою ідеологією й їхньою тиранією та агресією, бо ж властиво завданням їхньої ідеології є виправдати і закрити ту тиранію й агресію. Псевдоінтернаціоналізм московських большевиків — що час від часу демонструється III Інтернаціоналом — є ніщо інше, як поширення московського націоналізму на світову скалю. їхній «інтернаціоналізм» належить до тої самої категорії, що й гітлерівська «п’ята колона» чи бритійська «Інтеліджент сервіс» (J. Bomham. «The Managerial Revolution»). Він у своїй іншій книжці («Containment or Liberation») ґрунтовно доказав тезу (українську), що лише наступ на москвинів, а не замирення з ними врятує світ. Московські «протибольшевицькі» емігранти подбали, щоб ця книжка не була дуже поширена в Америці.