Василь Стус: життя як творчість

Тридцять одну сторінку загального зошита займає конспект Стуса теорії пізнання в її історичному розвитку — із розлогими цитатами з творів Канта, Декарта, Авенаріуса, Лейбніца, Аристотеля та ін. За межами конспекту, де знайшлося місце навіть для кількох його шахових партій, залишаються всілякі ідеологічні оцінки, знання яких особливо вимагалося на іспитах з істмату та діамату — суроґатах, якими в радянські часи замінювалося вивчення історії філософії.

Далі шість сторінок цитат із невідомо в кого позиченої книги Ніцше, з окремими ремарками до них самого Стуса, розміщеними впереміж із найбільш цікавими для нього думками:

«Я люблю тех, кто не умеет жить иначе, как для того, чтобы погибнуть, ибо это идущие через мост (від мавпи до надлюдини).

„Добродетель есть воля к гибели и стрела тоски“. „Я люблю тех, кто ни единой капли духа не хранит для себя, но кто весь хочет быть духом добродетели своей“…

Ніцше ненавидить сіру нудоту сучасности, де особа більш знівельована (більш диференційована, але розпилена і роздерта протиріччям…).

Ніцше думає, що це нівелювання (коли не буде пастиря і стада!!??) зупинить проґрес.

Забудь „я должен“, знай „я хочу“…

Цей світ — недовершений

моє я навчилось: не прятать больше голову в песок небесного, но высоко носить ее, земную голову, создающую смысл земли.

Це „больные и умирающие презирали тело и землю и выдумывали небесное“.

„Тело — это большой разум, множественность с единым началом, война и мир, стадо и пастырь“»[188].

На третьому курсі педінституту Василь Стус випрацював власний тип ведення конспекту, де прочитане стає частиною власних роздумів над світом, а чужі прозріння й розумування є не так предметом захоплень колекціонера знання, як ниткою Аріадни, яка не дає збочити на манівці лабіринту і дозволяє не гаяти часу для подолання труднощів там, де можна здолати відстань за допомогою швидкісного авта.

Звертає на себе увагу ще одна річ, властива людям, які звикли уважно працювати з першоджерелами. Ніби пробуючи «чужу» мудрість на зуб, Василь полишає на берегах емоційне враження від прочитаного. Біля цитати з «Так говорив Заратустра» Ніцше — «Я люблю вас за то, что вы не умеете сегодня жить, о высшие люди!» — Стус дописав: «Брешеш!»[189].

Як бачимо, високий ступінь ригоризму[190], названий Іваном Дзюбою однією з характерних особливостей Стуса-людини, був притаманний йому вже в 19—20 років. І в цьому немає нічого дивного, адже юнацький максималізм властивий переважній більшості ідеалістів-романтиків. Проте особливість Стусових завищених моральних критеріїв у тому й полягає, що, базована на скарбах світової культури, вона мала настільки міцні підвалини, що дозволила йому не зрікатися юнацьких максималістських вимог упродовж усього життя. У цій внутрішній готовності до життєвих випробувань і полягає одна з найбільших загадок його особистости, нерозкрита таємниця «кшталтування»[191] Стусового характеру, який до останніх років життя втримував його від розпачу зневіри та від ненависти до світу, що аж надто суворо випробовував.