Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— А поки що, — мовив Сам, — раджу тобі виблагати в моїх послушників допомоги або опанувати нелегке мистецтво дихати тванню.
І він попрямував через поле навпростець, а спопеляючий погляд Ями пік йому спину.
Вибравшись на дорогу, він обернувся.
— Там, на Небесах, — запропонував він, — можеш сказати, що я відлучився, що мене викликано з міста у справі — задля ділової угоди.
Яма не відповів.
— Адже час мені подбати про зброю, — додав Сам наостанку, — і то вельми своєрідну зброю. Отож як будеш мене шукати, прихопи з собою і свою приятельку. Раптом їй припаде до вподоби те, що вона побачить, то, може, переконає тебе перекинутися до мого табору.
І він рушив своєю дорогою, ідучи крізь ніч і посвистуючи, а згори йому світив місяць білий та місяць золотий.
IV
Оповідається про те, як Бог Світла спустився в Колодязь Демонів, аби укласти угоду з верховодою ракшасів. Діяв він чесно, але Ракшаси — вони завжди ракшаси. Тобто зловмисні істоти, що мають велетенську силу, швидкоплинний життєвий цикл і здатність змінювати свій зовнішній вигляд як тільки їм завгодно. Знищити ракшасів майже неможливо. Найдужчий для них тягар — відсутність справжнього тіла; найвища чеснота — правдивість в азартних іграх та чесність у гральних боргах. Вже одне те, що Бог Світла пішов до Пекельного Колодязя, свідчить, мабуть, що в своєму занепокоєнні долею світу він опинився на межі розпачу…
Коли боги і демони, ті і ті нащадки Праджапаті[35], вступили у протиборство межи собою, вхопилися боги за життєвий принцип, Удгіту, гадаючи, що з його допомогою візьмуть гору над демонами.
Почали вони поклонятись Удгіті як носові — адже через нього діє цей принцип, — але демони вразили його злом. Отож носом вдихають і пахощі, і сморід — бо його вражено злом.
Почали вони поклонятись Удгіті як словам, але демони вразили їх злом. Отож ними сіють і те і те: правду і кривду, — бо вони вражені злом.
Почали вони поклонятись Удгіті як окові, адже через нього діє принцип життя, але демони вразили його злом. Тому ним бачать і те і те: красу і потворність, — бо його вражено злом.
Почали вони поклонятись Удгіті як вухові, але демони вразили його злом. Отож ним чують і те і те: добре й лихе, — бо його вражено злом.
Тоді почали вони поклонятись Удгіті як розуму, але демони вразили його злом. Тому породжує він думки гожі, правдиві, добрі, але й негожі, лицемірні, порочні, — бо його вражено злом.
Чхандог’я Упанішада (І, 1–6)
Стоїть Пекельний Колодязь на вершечку світу і спускається вглиб до самісіньких його коренів. Такий же він, мабуть, старий, як і цей світ, а коли й ні, то з його вигляду цього не скажеш.
Починається він на вході, там, де Перші поставили двері з воронованої криці, тяжкі, як гріх, заввишки з три людські зрости, а завширшки удвічі менше. Двері ці завтовшки з лікоть, на них мідяне кільце завбільшки з людську голову і хитромудрий замок-платівка, де викарбувано такі суворі слова: «Іди геть звідси. Тут тобі не місце. Якщо спробуєш увійти, то лише змарнуєш зусилля і будеш проклятий. Якщо ж усе-таки прихитришся ввійти — не нарікай, адже тебе попереджено, і не набридай нам своїми передсмертними молитвами». Ще й підписано: «Боги».
Місцина ця лежить на самісінькому вершечку височенної гори, званої Чанна, в самій серцевині недосяжного гірського пасма, званого Ратнагарі. Там вічно біліють сніги й шубки з веселок міняться на спинах льодяних бурульок, що проростають з крижаних шапок стрімкого бескиддя. Повітря там гостре як меч, а небо світиться, мов котяче око.
Дуже рідко чиясь нога ступала на стежку, що веде до Пекельного Колодязя. Якщо хто і забирався сюди, то здебільше з цікавості, позирнути й переконатися, що ті велетенські двері — не вигадка; коли ж вони вертались додому й розповідали про те, що бачили на власні очі, усі з них сміялися.
І тільки зрадливі подряпини на платівці замка говорять про те, що дехто і справді намагався проникнути в пекельне нутро. Одначе знаряддя, яке знадобилося б, аби впоратися з величезними дверима і висадити їх, неможливо ні підняти сюди, ні примістити поряд. Стежка, що видирається вгору до Пекельного Колодязя, на останній сотні метрів звужується кроків до десяти, а на тій приступці, що лишилася від колись широкого скелястого виступу навпроти дверей, тепер могло б уміститися, скупчившись, не більше шести чоловік.
Оповідають, що Панналал Мудрий, вигостривши свій розум медитацією та загартувавши його всілякими подвигами аскетизму, розгадав таємницю хитромудрого замка, увійшов до Пекельного Колодязя і провів день і ніч у надрах гори. Звали його відтоді Панналал Божевільний.
35
Праджапаті — творець усього сущого, пращур богів, владика над людьми і тваринами, його руки — сторони світу.