Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Можливо, мені просто цікаво було подивитися, як зітнуться дві такі суто протилежні течії, — відповів той.
— Ні, Саме, це не так, — заперечив Яма. — Я відчуваю, що це лише частина цього більшого, задуманого тобою, і що всі ці роки — поки ти прикидався святим і почитував проповіді, в які й сам не вірив, — ти плекав зовсім інші плани. Військо, хай би яке величезне воно було в просторі, може чинити протидію лише в межах короткого часу. Одна ж людина, мізерна в просторі, може поширити своє протиборство на довгі-довгі роки, якщо їй пощастить і вона передасть своє вчення у спадок. Ти збагнув це і тепер, посіявши зерна цього вкраденого віровчення, плануєш перейти до наступної фази протистояння. Ти силкуєшся сам-один бути антитезою Небесам, роками йдучи наперекір волі богів — різноманітними засобами й під різноманітними личинами. Але всьому цьому буде покладено край тут і негайно, фальшивий Буддо.
— Чому, Ямо? — спитав Сам.
— Все ретельно виважено, — відповів Яма. — Нам не хотілося створювати довкола тебе ореол великомученика і цим тільки дужче сприяти розповсюдженню цього твого вчення. З іншого боку, якщо тебе не зупинити, воно пошириться попри всі межі. Тому й вирішено було, що тебе має спіткати смерть, — але неодмінно від руки посланця Небес, аби ясно показати тим самим, чия релігія дужча. І тоді, прославишся ти як великомученик чи ні, а буддизм стане другорядною релігією. Ось чому ти маєш зараз померти навічною смертю.
— Питаючи «Чому?», я мав на увазі зовсім інше. Ти відповів не на те запитання. Я мав на увазі, чому саме ти прийшов, аби вчинити таке, Ямо? Чому ти, чародій у зброї, корифей у науках, прийшов як лакей від купки п’яних тіломіняйлів, не годних навіть на те, щоб вигострити твій клинок або помити за тобою пробірки? Чом ти, котрому годилося б бути найвільнішим духом поміж усіх нас, змалів до того, що прислуговуєш тим, які тебе не гідні?
— За таке блюзнірство не чекай легкої смерті.
— Чому? Я тільки задав запитання, яке давно мало прийти в голосу не мені одному. Я ж не образився, коли ти назвав мене фальшивим Буддою. Адже я знаю, хто я такий. А хто ти, Боже Смерті?
Яма засунув клинок за пояс і видобув люльку, куплену вдень у заїзді. Він натоптав її тютюном, припалив і затягся.
— Нам явно випадає побалакати ще, бодай для того, щоб очистити наші голови від зайвих запитань, — проказав він, — отож я подбаю про деякі зручності.
Він примостився на невеликому валуні.
— По-перше, можна де в чому перевершувати своїх товаришів і водночас служити їм, коли всі разом служать одній спільній справі, яка важить більше за кожного з них, — зокрема, я вірю, що служу саме такій справі, інакше не робив би того, що роблю. Мені здається, що й ти так само ставишся до своєї справи, інакше не жив би таким нікчемним аскетичним життям — хоча я запримітив, що ти не такий виснажений, як твої послідовники. Пригадую, кілька років тому у Махартсі тобі пропонували богобуття, але ти поглумився над Брахмого, вчинив наскок на Палац Карми і вщерть напхав усі молитовні машини міста підробними жетонами…
Будда реготнув. Яма теж усміхнувсь і повів далі:
— В усьому світі не лишилося жодного акселераціоніста, крім тебе. Це програна гра, та вона ніколи й не була виграшною. Одначе, я відчуваю деяку повагу до того, як ти тримався усі ці роки. В мене навіть зародилася думка, що якби пощастило розтлумачити тобі усю безнадійність теперішнього твого становища, то ще можна було б переконати тебе приєднатися до когорти Небожителів. Хоч я прийшов оце, щоб тебе вбити, але раптом мені вдасться тебе переконати, то варто одного твого слова припинити цю безглузду боротьбу — і я візьму на себе клопіт поручитися за тебе. Я візьму тебе з собою до Небесного Міста, і ти зможеш прийняти там дар, від якого колись відмовився. Вони мене послухаються, бо я їм потрібен.
— Ні, — сказав Сам, — адже я не певен, що моє становище безнадійне і маю намір будь-що продовжити виставу.
З пурпурового гаю долинули співи. Один із місяців сховався за верхів’ями дерев.