Незвичайні пригоди Марко Поло

Месер П'єтро Бокко, не маючи вільного часу та й до того ж не бажаючи більше мокнути на дощі, попрямував до Ріальто, де на нього чекав секретар. Він жодної хвилини не лишався без діла, влаштовуючи заразом по кілька справ. Цього року П'єтро Бокко сподівався досягти значних успіхів.

Марко сховався з своїми двома мішечками сухарів у темному кутку і з гарячковим нетерпінням ждав відплиття, йому довелося зазнати тисячу страхів, доки носії і матроси вантажили останні товари. Дерев'яні шпики були присунуті один до одного так щільно, що між ними ледь-ледь можна було протиснути руку. Марко сидів у кінці темного проходу, сподіваючись, що його врятує темрява. Чиновник, який провіряв корабель, робив своє діло з пихою і надзвичайно ретельно, бо патрон судна не всунув йому в кишеню жодного дуката. Серце у Марко мало не вискочило з грудей, коли він почув на сходах кроки. Матрос присвічував лампою. Відповідаючи на запитання чиновника, патрон пояснював, що міститься в ящиках.

Вони прямували вузеньким проходом якраз до того місця, де сидів Марко. Час від часу вони спинялися, перекидались короткими фразами і йшли далі. Марко, хвилюючись, прислухався до розмови, не розуміючи її змісту. Якщо вони зараз не повернуться назад, його побачать. Він притиснувся до дощок і затаїв подих. В цю мить він ладен був закричати: «Ну, йдіть, йдіть і витягайте мене!» Аби лиш швидше скінчилося це нестерпне чекання.

Чиновник наштовхнувся ногою на мішечки з сухарями, які Марко поклав поперед себе.

— Що це таке? — здивовано спитав він. — Матросе, а подай-но сюди лампу!

Тьмяне світло вихопило з пітьми постать хлопця, який похмуро дивився на чиновника.

— Патрон! — крикнув чиновник. — Погляньте, що я тут знайшов. А ви ще запевняли, ніби у вас усе в цілковитому порядку! — Він добродушно засміявся: — Що, хлопче, мав бажання вирушити в морські мандри? Виходь з свого закутка! Ще трішки замалий для такої справи. І не дивися на мене так похмуро. Колись будеш радіти, що я тебе знайшов.

Патрон сердито пропхався вперед. Глянувши на хлопця, він стримав лайку, яка вже ладна була зірватись з його вуст.

— Це ти? — здивовано спитав він. І, повернувшись до чиновника, пояснив: — Це небіж П'єтро Бокко. Я накажу відпровадити його до дядька.

Він узяв у матроса лампу, а йому звелів відвести хлопця до месера Бокко і пояснити, що трапилося.

— Ось бачите, який добрий нюх у наших властей, — долетів самовдоволений голос чиновника до вух Марко, коли він піднімався на палубу.