Незвичайні пригоди Марко Поло

Чотирнадцять років тому залишив він з своїм братом Мафіо Візантію. Тоді в кишенях у них не було нічого, окрім кількох коштовних каменів, — всього, що залишилось після продажу привезених на кораблі товарів. Коштовними каменями охоче торгували у всіх частинах світу. Невдовзі виявилось, що мандрівники не помилились: за камені можна було виміняти все.

Імператор Балдуїн II, дізнавшись про їхній намір податися в далеку казкову країну монгольських володарів, 1255 року вирядив їх у дорогу. Перепливши на кораблі Чорне море, брати Поло дісталися до порту Сольдая. Звідти сухопутним шляхом вони досягли міста Сарай на Волзі і з'явилися до двору хана Баркая, володаря західних татар. Хан прийняв венеціанців з великими почестями, взяв від них подарунки і, в свою чергу, дав їм камені вдвоє коштовніші, ніж ті, що були привезені ними, та багато інших речей.

Кілька років венеціанці жили при дворі хана, їздили по величезних просторах західної частини татарської держави. Війна між ханом Баркаєм та його братом Гулагу примусила їх виїхати до Бухари. Переправившись через Сир-Дар'ю, вони за вісімнадцять днів подолали пустиню Кизил-Кум. В Бухарі брати Поло провели три роки, придбавши за цей час ще чимало коштовних каменів.

Ще при дворі хана Баркая венеціанці познайомились з посланцем великого хана, постійна резиденція якого була далеко на сході, в Китаї, в місті Камбалі[12]. Мандрівники дізналися, що могутній хан Кублай мешкає у величезному палаці, який вміщає понад шість тисяч чоловік. Переказували, що ця грандіозна споруда, оточена з усіх боків парком, займає територію у вісім китайських лі (22,5 кілометра).

Чого тільки не говорили про казкові багатства великого хана. Однак венеціанці вирішили пересвідчитися в усьому на власні очі і тому з радістю прийняли запрошення ханського посланця вирушити з ним до двору його володаря. Більше року тривала нелегка подорож. Те, що вони побачили в столиці хана, набагато перевершило всі їхні сподівання.

Великий хан зустрів перших італійських гостей дуже гостинно і велів їм розповісти про володарів і народи, які проживають на заході. Особливо цікавився він військовим мистецтвом, немало розпитував про папу і про християнське вчення.

Одного дня він запропонував італійцям поїхати в Рим і від його імені попросити папу надіслати до нього сто вчених, які б познайомили мудреців його імперії з християнством і залучили б його народи до цієї віри. Брати Поло охоче погодились, тим паче, що в їхніх серцях давно вже горіло бажання повернутись на батьківщину.

За день до від'їзду хан Кублай передав їм золоту дощечку і листи для папи, писані татарською мовою. Щедро обдаровані італійці в супроводі офіцера виїхали з ханської резиденції. Одначе вже на другий день дороги їм довелося залишити свого провідника, оскільки він тяжко захворів. Далі вони мандрували самі, і золота дощечка скрізь розкривала перед ними кордони імперії й ворота міст.

Три роки пробули вони в дорозі, доки дісталися до берегів рідного моря.

Тепер Ніколо Поло намагався в думках уявити своє навернення на батьківщину — як він знову ступить на рідне подвір'я, як відчинить двері свого будинку. Але варто йому було сягнути думками далі, і в його пам'яті спливала єдина картина: вдалині зникають будиночки і люди прощально махають йому руками…